12.04
2024

Першого квітня до Олександрії з концертом завітала “людина-запальничка”, “людина-свято”. Так називають українці яскравого, талановитого, пластичного кучерявого харків’янина з променистою посмішкою Олександра Кварту, який став шалено популярним після виконання пісні «Сеньорита, я влюблен» на шоу «Україна має талант». Він писав пісні ще з юного віку, був учасником програми «Караоке на майдані», але прокинувся знаменитим саме після феєричного виступу у півфіналі «Україна має талант».

47-річний Олександр Кварта народився в Охтирці на Сумщині. Навчався у музичній школі, ходив до балетної студії, брав участь у драматичному гуртку, захоплювався малюванням, різьбленням по дереву. Під час навчання у Лебединському педагогічному училищі імені Антона Макаренка грав і співав у вокально-інструментальному ансамблі та написав свої перші пісні. Після закінчення училища поступив до Харківського педагогічного університету, де вперше став співати під фонограму. Пізніше разом зі своїм гуртом виступав з авторськими піснями на сцені університету, а згодом – і на різних сценах Харкова.
З 2001 до 2004 року працював учителем трудового навчання, але покинув педагогічну діяльність, віддавши перевагу сцені. Олександр Кварта має три музичних альбоми, один з яких називається «Україна», де записані авторські пісні у співпраці з українськими поетами.
Найпозитивніший артист України жив три дні в Олександрії в готелі AUT. Звідси їздив на гастролі до Знам’янки та Бобринця. А ще в нашому місті Олександр у вільний час гуляв у парку Шевченка, купував шнурки на Центральному ринку. Олександрійці впізнавали артиста на вулиці, фотографувалися з ним.
Першого квітня на сцені ПК «Світлопільський» Олександр Кварта виступив з майже двогодинним концертом «Подарую сонце». Стилізоване сонце – запатентований логотип артиста, який є на його афішах і який він носить як нагрудний значок. Разом із танцюючим співаком глядачі і поспівали, і потанцювали, і посміхнулися, і допомогу Захисникам зібрали. Кварта – активний волонтер з 2014 року – подякував великій волонтерській команді Олександрії і всієї країни. Після Перемоги артист обіцяв приїхати до нашого міста усією родиною – з дружиною та двома синами.

В інтерв’ю Олександр розповів, що «Весняний тур» започаткований з метою зібрати кошти на пікап для Захисників на Запорізькому напрямку: третього батальйону третьої штурмової бригади оперативного призначення «Спартан». Попередньо планувалося дати концерти у 32-х містах. Зі зборів у них було б реально придбати пікап вартістю 400 тисяч гривень. Але багато виступів відмінилося – ситуація в країна така, що людям зараз не до концертів. Проте є міста, які зустрічають гастролерів з радістю і донатять на потреби ЗСУ. Тож концерти відбулися у Хмельницькому, де Олександр вже вдруге виступив у супроводі муніципального оркестру, у Рівному, Вінниці, у Знам’янці, Жовтих Водах, Бобринці, Олександрії.
– Розкажіть, як Ви вперше потрапили до нашого міста.
– Вперше доля мене завела сюди на початку повномасштабного вторгнення – 2 березня 2022 року я вивіз сім’ю з Харкова, і в ніч з 3 на 4 квітня ми ночували в Олександрії в дитячому садочку. Нас прийняли з котами, собаками, розмістили на дитячих матрациках на підлозі, але то було за щастя. У вас дуже добрі та привітні люди. Вдруге я потрапив сюди з волонтерською місією – віз гуманітарну допомогу з Івано-Франківська на Схід. Це зараз можна доїхати швидко, а тоді на дорогах було багато блок-постів, біля кожного затримувалися, плюс дорогою дозавантажувалися…. В Олександрію приїхали вже під вечір. Нас зустріла швидка допомога – нагодували, як вдома, розмістили на ночівлю.
– Ви – активний волонтер з 2014 року. З початку повномасштабного вторгнення збираєте кошти на потреби ЗСУ. Що вдалося придбати?
– З 2014 року возили в зону АТО необхідні хлопцям речі, виступали з концертами. Тоді Донеччина і Луганщина здавалися такими далекими від Харкова. А зараз Харків уже «нуль»… Мій молодший брат живе у Харкові, старший спочатку був волонтером, а тепер військовий.
Зібрати вдалося вже багато. У мене були збори на придбання 10 дронів, на ремонт великого безпілотника, на квадрокоптер MAVIC-3… Я робив ефіри, онлайн-концерти у Тік Ток.
– На концертах у «Весняному турі» ви виконуєте лише свої авторські пісні?
– Програма «Весняного туру» називається «Подарую сонце». Однойменна пісня – моя авторська, як і «Миру, добра, любові» і багато інших, де музика і слова – мої власні. Але я виконую і пісні інших авторів. У мене в репертуарі є «Червона рута», адже я купив права на її виконання, і є «Синьорита», але вже солов’їною. Я від неї відмовлявся, проте люди повернули мене до неї, тож вона була перекладена українською.
– Ви займалися різними видами творчості – танцювали, виступали на сцені, грали на скрипці. А коли зробили вибір на користь вокалу?
– Я з дитинства на сцені. В цьому «винні» і драмгурток, і балетна студія. Я грав Коника-Стрибунця, Жабу у балетній виставі «Дюймовочка». Перші заробітки у мене були теж у балетній студії, коли мені заплатили карбованець за виступ з виставою у Сумах. Я його чесно проїв у кафе. Це було у четвертому класі загальноосвітньої школи.
Мені й досі не вірять, що я співаю наживо, бо одночасно танцюю на сцені. Але ж це так, і хороша «дихалка» у мене завдяки легкій атлетиці, якою я займався ще зі школи. В педучилищі почав займатися музикою, грав на ударних у ВІА, намагався писати пісні. І відчув, що це моя тема. До речі, «Синьориту» я виконую ще з тих часів, десь з 1994 року. Це кавер на пісню Senorita Por Favor гурту Chocolat’s, який співали «Веселые ребята». Композитор Тото Кутуньо, автор російського тексту Любов Воропаєва, з якою у нас були добрі стосунки, і вона навіть презентувала мені свою авторську пісню «Крылатая душа». Вона увійшла до мого однойменного російськомовного альбому, від якого я відмовився раз і назавжди.
У мене дві вищі освіти – педагогічна і вокальна. З 2001 по 2004 рік працював учителем у Харкові. Перша вища освіта – художньо-графічний факультет педагогічного університету. Я викладав трудове навчання у школі №141. Це був досвід. Хоч школа, хоч менеджерство, хоч сцена – принцип роботи один: прийти, за короткий час завоювати публіку і тримати її весь урок!
– Для мене ваша біографія – приклад, як не здаватися під впливом обставин. Що вас мотивувало не опускати крила і йти вперед?
– Я вам скажу чесно: це Боже провидіння. Я їхав на «Караоке на майдані» без надії,що взагалі туди потраплю. Я знав, що там люди стоять з п’ятої ранку, учасники і переможці обираються завчасно… Я тоді працював менеджером у Києві. Ми з хлопцями винаймали квартиру, я ходив по школах і пропонував дітям фотографуватися. Того дня ми з другом (тепер уже кумом) просто вирішили погуляти у вихідний. Побачили натовп, друг пішов, а я вирішив подивитися шоу. Проліз під каркасом відеокамери і потрапив у перший ряд. Це були зйомки другої передачі, де співали пісню «Одна калина». Я заспівав у фіналі, мені накидали грошей менше, ніж моєму супернику, але Ігор Кондратюк поміняв шапки. Несподівано для себе я потрапив на телебачення. А після того мене почали впізнавати на вулицях, і цим я користувався у менеджерській справі. Я завжди вдячний Богу за те, що він мене веде. На все воля Божа. Якщо пісні пишуться і стають народними, як мій «Струмочок», то це прекрасно.
– Що потрібно зараз, щоб залишатися популярним?
– Популярності додають Тік Ток, You Tube канали – це те, що я веду. А якщо говорити про поради: однозначно треба бути ні на кого не схожим, бути собою. І то тебе будуть з кимось порівнювати, бо у людей обов’язково є свої кліше та шаблони. І якщо тобі починають розповідати, що треба робити і як, то можна зробити висновок: ти вже чогось добився.
– Тобто, весь негатив, з яким Ви стикаєтеся, переробляєте на позитив?
– Тільки так! У фільмі «Вовк з Уолл-стріт» є така фраза: «Поганої реклами не буває». І це правда. Якщо ти будеш хоч щось робити і показувати, люди розкажуть про тебе і хороше, і погане. Я дуже ціную моменти, коли після концертів до мене звертаються молоді автори, талановиті діти. От у Жовтих Водах до мене підійшла дівчинка: «Я хочу заспівати». Я говорю: «Співай». І вона співає – дуже гарно і талановито. Дитина хоче поділитися, і має надію, що її почують. Я знімаю відео – нехай побачать ті, хто може допомогти. Талановитих дітей треба підтримувати. За ними майбутнє.
– Що допомагає залишатися оптимістом і зберігати гарний настрій?
– Це характер. Тато з мамою передали мені такий генетичний код.
– У Вас два сини, 15 і 12 років. Вони також виявляють творчі здібності?
– Я б вам з радістю показав, як вони грають на фортепіано. Молодший, крім того, вже освоює електрогітару. Спочатку він відмовлявся, але я його змусив. Так, я суворий тато, якщо справа стосується навчання. Бачу здібності і таланти своїх дітей, бачу, що вони можуть зробити краще, ніж я – ніколи не дам кинути. Старший син планує вступати до музичного училища.
– Яку музику Ви слухаєте?

– Важко сказати, що я зараз взагалі слухаю. Більше тишу. Раніше навіть у машині вмикав «Радіо Рок», бо я люблю рок. Виріс і сформувався на Pink Floyd, Deep Purple, Led Zeppelin. Мій старший брат закінчив музичне училище, консерваторію по класу труби. Він купував вінілові диски, і ми вдома слухали фірмовий джаз. Мої перші пісні були орієнтовані на «пітерський» рок-клуб. Був етап, коли мама почала слухати такі гурти, як «Фристайл», і попросила мене записати пісні на касету. Я мимоволі почав слухати поп-музику. Мама говорила: «А мені подобається!». І ця фраза згодом перевернула мій музичний світ. Я прибрав внутрішній бар’єр щодо того, якою має бути музика. Прості пісні про простих людей, які й потрібні для сім’ї. Там і сенс, і душа, і мелодика – те, що я для себе виставляю, як свою релігію, і не цураюся цього. Якщо пісня торкається душі, вона вже є, і вона проб’ється. Багато виконавців просять у мене дозволу виконувати мої пісні. І це говорить про те, що пісня живе.
– Мабуть, після кожного концерту Ви чуєте від людей слова подяки за те, що у такий важкий час Ви з нами, не виїхали за кордон, виходите до глядачів із своєю променистою посмішкою і співаєте для них. І людям на душі стає легше.
– Саме це мене і тримає на сцені. Коли я тільки вивіз сім’ю в Івано-Франківськ, я не знав, куди подітися. Став волонтерити, а потім пішов у військкомат, але мені порадили займатися тим, чим я і займався – допомагати військовим і цивільним. Почав возити гуманітарну допомогу в Охтирку, де у мене жив тато, в Харків. Десь через місяць я оговтався, мені запропонували зробити перший концерт для збору коштів на автівку. Звісно, я погодився. Ми їздили Франківщиною, дали більше 10 концертів, і я був у шоці, бо не знав, що мушу співати людям. Якщо у 2014 році співали бійцям на передовій, це було зрозуміло – треба підняти дух, покращити настрій. А тут? Співати веселі пісні матерям загиблих хлопців? У мене є ліричні пісні, і патріотичні, написані з 2014 року. Але люди мене не сприймають як серйозного виконавця. Всі посміхаються, коли мене бачать. Від природи нікуди не дінешся. Тому в моїх теперішніх концертах максимум три ліричні пісні. Ці пісні про хлопців – незламних, нескорених.
Чому я не зупиняюся з концертами? Я бачу, як жіночки встають з місць, танцюють, а після виступу підходять і дають гроші: «Синок, віддай тим, хто ще живий, бо мого вже нема». Таких випадків багато. То я мушу це робити заради того, щоб вони не плакали.
– Ви буваєте з концертами в усіх куточках України. Яких слів потребують зараз усі українці?
– Усі хочуть Перемоги. Миру, добра і любові – того, про що я співаю.


Олена Карпачова

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень