Не загубити себе: поетеса Вікторія Немолот святкує ювілей

Творчість Вікторії Немолот багатогранна. Це поезія (філософська, громадянська, пейзажна, любовна, інтимна лірика), вірші і казки для дітей, проза і пісенні тексти. Прекрасний склад, продумані і зрозумілі образи, точність і чіткість, емоційність, а ще – позачасовість: ось що відрізняє фірмовий авторський стиль Вікторії Немолот. У кожного, хто читає або чує вірші цієї поетеси, вони викликають свої власні яскраві асоціації, пов’язані з особистим досвідом. І ця візуалізація – чарівний секретний інгредієнт творчості Вікторії, в основі якого – даний Богом талант і величезна копітка праця над кожним рядком.

Вона ніколи не писала під псевдонімом, все життя живе у рідному місті. І багато віршів та прозових творів Вікторії присвячені Олексан-дрії. Вона несміливо підписувала свої перші вірші справжнім прізвищем, ще не знаючи, як їх полюблять читачі – не лише в Олександрії, а й далеко за межами України. Вікторію Немолот як поетесу відкрила філолог, вчителька ліцею № 17 Валентина Борушек – вона назвала її вірші справжньою поезією та з того часу є постійним коректором та літературним редактором авторки. А поет Йосип Спектор представив Вікторію Олександрії як свою колегу.
Вірші Вікторії Немолот неодноразово друкувалися у журналі «Дніпро» та альманахах «Скіфія» і «Склянка Часу». Викладач Олександрійського фахового коледжу культури і мистецтв Любов Шульга пише на них музику. У грудні 2017 року до 15-річчя творчої діяльності поетеси вийшла перша збірка поезій Вікторії Немолот «Приглашаю». Книжка доступна в бібліотеках Олександрії.
До речі, міжнародне видавництво «Склянка Часу» запросило Вікторію взяти участь у музичному альманасі «Октава», де друкуються пісенні тексти, що пропонуються на розгляд композиторам.
9 березня Вікторія Немолот святкує ювілей – 60-річчя. І якщо в «круглі дати» прийнято підбивати певні підсумки і говорити про досягнення і плани, поетесі є що сказати світові. І найважливіший її посил: вона не загубила себе, залишається вірною своєму стилю, світогляду, переконанням і принципам.
Для добірки в «Олександрійському тижні» Вікторія з притаманною їй ретельністю відібрала три свої вірші: «Детство» – про минуле, «Коло» – про сьогодення і вражаюча, щемлива і смілива «Сповідь» – цей відвертий вірш стане несподіванкою навіть для тих, хто добре знає поетесу не один десяток років. У ньому вона максимально чесна сама з собою і з читачами. І це викликає ще більшу повагу до неї.
«Я усе життя прожила в Олександрії, де понад 20 років друкую свої вірші і де мене знають люди, – говорить Вікторія Леонідівна. – І я не відмовляюся від своєї творчості російською мовою, хоча російськомовним авторам зараз вкрай важко. Я патріотка, проти війни, розділяю долю свого народу, залишаюся в Україні. Мої вірші про те, який прекрасний наш світ. Я пишу на мові Миру, на мові Любові і на мові Краси».
З початку повномасштабної війни Вікторія пише вірші українською, вдосконалюючи своє знання мови. Допомагають їй у цьому подруга Валентина Московчук та наставниця і порадниця Валентина Борушек. Ці вірші друкувалися в газеті «Олександрійський тиждень», у видавництві «Склянка Часу», альманасі «Скіфія». Їх читає вся Україна – і це щастя для Поетеси: «Мої вірші подобаються не всім, але я така, як є. Вірю в свою країну, в Перемогу, дуже хочу миру і щаслива, що мої вірші читають. Мрію про нову книгу».
Нехай ця мрія обов’язково здійсниться. А ми, вітаючи Вікторію Леонідівну з ювілеєм, хочемо підкреслити, що у жінки не існує віку, з кожним роком вона стає мудрішою, багатшою духовно, набуває особливого шарму і чарівності. Тож щиро бажаємо знаходити в собі нові грані та можливості, не зупинятися на досягнутому і бути винятком з усіх правил. Унікальність Вашої душі і є Вашою родзинкою. Бажаємо, щоб оточуючі люди підтримували Вас у всіх починаннях і дарували позитивні емоції. Нехай кожен ранок починається з посмішки і солодкого натхнення, кожен день приносить яскраві моменти щастя і велику удачу в справах, кожен вечір дарує душевне тепло і спокій, щоб усе життя було доброю казкою і чудовою довгою історією. Нехай доля завжди буде до вас прихильна і щедра на приємні подарунки!

З повагою – редакція «ОТ»

Сповідь
Художник розмовляє фарбами,
Картини дивовижні пише.
Хоч виграє реальність барвами,
Я говорю словами лише.
Художник вік увесь дивується
Феєрії яскравих фарб.
Поет у складенні гартується,
І Вірші – неоцінний скарб!
Сама давно вже стала римою
І ритмом, тінню, силуетом.
Вінок лавровий, древні римляни –
Видіння справжнього поета.
Ні, ще я не стою на паперті,
Свою не скинула корону,
Втім, червонію, що та паприка,
Весь час тримаю оборону!
Книжкова шафа, книги з Віршами,
Пил загадковий на полицях.
А доля буть могла і гіршою –
Злий подив на сторонніх лицях!
Ганьба всім вам, бездарні лузери,
У римах ви погано плавали!
Писати – що насіння «лузгати»:
Із-під пера в вас тільки плевели!
Та ллються Вірші, наче музика,
Ні дня, ні подиху без мови!
Не варто сперечатись з Музою,
Щоб не пізнать її відмови!
Хтось думає – спілкуюсь з відьмами,
Себе інакше рекламую:
Поезії одній я віддана,
Слова знаходжу і римую.
Грішила – є любовна лірика,
Є філософська, є пейзажна.
Для вас я завжди в ролі лірника,
Бо творчість – простір неосяжний!
Так, я сама – велика загадка,
І розгадать ніхто не в змозі.
А Вірші – зовсім це не забавка,
Коли вже осінь на порозі.
Святою не була ніколи я,
І дух бунтарський в душу вкладений.
Страждання всі вважаю школою,
І спокій мій навіки вкрадений!
В житті – взірцем, в коханні – згубою,
А мрії в хмарах десь витають.
Щаслива доля, не загублена:
Складаю Вірші – їх читають!
Коло
Намисто коштовне порвалося,
І перли попадали долу.
Отак у житті моїм сталося:
Невдячна я вічному колу!
…Проблеми, обов’язки, хитрощі,
Гіпотези, мрії, ділеми,
Натхнення, зітхання, злі прикрощі,
Безвихідь, безвір’я, проблеми…
І бій іде шахово-шашковий,
Але ж коло – понад усе!
Кружляю невільною пташкою,
Танцюю повільне шасе.
Життя грає партію з циркулем –
Та я виявляю упертість!
І навіть якби утік з цирку лев –
Не зміг би до мене він вдертись!
А коло помітно так звузилось –
Та гідно тримаю поставу!
На пам’ять зав’язую вузлики
І п’ю охолоджену каву.
Звучить монолог показовий крізь час –
Я в крузі єдина артистка!
Де шию стискала найліпша з прикрас –
Тоненька виблискує риска.
Малюю я друзів портрети, а втім,
Така собі я портретистка.
Я жінка і ваблю, хоча в крузі тім,
Полюю – підвищення тиску…
Ти в мене, на жаль, не закоханий –
Та коло поглине, як жерла!
Найкращий, єдиний мій, проханий –
Тому я розсипала перла!
Я Квітку Любові шукатиму,
Змінюся назавжди навмисно
І коло бридке розриватиму
Отак, як коштовне намисто!
Гармонія з світом – майбутнє моє,
І втеча така своєчасна.
Я більше не в крузі – у Щастя в фойє,
Бо сильна, кохана, сучасна!
Моё детство
А если вдруг накатит грусть,
Печаль возьмёт в кольцо стальное
(Мне одиноко, ну и пусть), –
Я буду вспоминать былое.
Наш дом, некрашеный забор,
Луч солнца, тень на половицах,
Неспешный тихий разговор,
Из детства все родные лица.
Отцом построенный сарай,
Где подорожник на дорожке,
Где яблочно-вишнёвый рай
И запах жареной картошки.
…Дождь… Гладиолусов рожки
Дождинки впитывают рьяно,
А в доме – чай и пирожки
С хрустящей корочкой румяной.
Где был закон: не укради
И не проси чужих игрушек,
На стол все вкусности клади
И угощай своих подружек
И где, во-первых, – убери.
Иди играть – уже в-десятых.
Тропинка прямо от двери –
Я родилась в шестидесятых.
Там мудрость бабушки моей,
Что спорит с молодостью мамы,
А впереди – так много дней,
Расту я девочкой упрямой.
И руки бабушки моей:
Печь, шить, стирать – предназначенье.
И хоть плыви за семь морей:
Вкуснее ты не съешь варенья.
А счастье не пришло извне.
Дни напролёт она трудилась.
И вспоминала о войне*,
Что с ней в те годы приключилось.
И совесть бабушки моей –
Нам, детям, было интересно –
Учила каждого: сумей
Жить хоть и бедно, только честно.
О жизни важных королей
Смотрели мы цветные сказки,
Но не желая тех ролей,
Мы жили трудно, без подсказки.
Прост и понятен был уклад,
До боли ясен был и складен:
Не нужен нам ни трон, ни клад,
Коль трон гнилой, а клад украден.
…Я стала взрослою давно.
Пусть в детства мир не возвратиться,
Но мне совсем не всё равно!
И так боюсь я очерниться!
А если очень тяжело,
И полоса препятствий длится,
Всю душу холодом свело –
Родные вспоминаю лица.
*И вспоминала о войне – автор пишет о Второй мировой войне (1939-1945)

Вікторія Немолот