Марина Самолига: «Світ тримається на прийнятті, пробаченні, вдячності та коханні»

Наше життя – це довгий шлях, не завжди гладкий та рівний. Дні бувають різними. Але все одно треба не боятися йти веред і заявляти про себе. Іти з усмішкою, з добром до людей та любов’ю до себе, вважає підприємець Марина Самолига. І це не просто слова – Марина сама є прикладом, як залишатися яскравою, успішною та затребуваною попри все.

При спілкуванні з нею неможливо не зарядитися енергією, оптимізмом та життєлюбством. Дивишся і милуєшся її зовнішньою та внутрішньою красою. Променева жінка без віку завжди відкрита новому, з величезним інтересом до життя і допитливим гнучким розумом, готова вчитися і бути корисною іншим. Здається – ось людина, яка прожила життя в радості, без проблем та невдач. Насправді неприємностей та горя вистачає у кожного. Але не кожен може з посмішкою йти далі. А Марина вміє. Тому що живе за принципом: «Дивись уперед з надією, назад – з вдячністю, вгору – з вірою, з обох боків – з любов’ю».
Вона народилася у НДР у сім’ї військово-службовця. Коли дівчинці було 5 років, батька направили служити до Олександрії. «Лідер з пісочниці», – каже про себе Марина. У школі №15 вона навчалася дуже добре, але поведінка була хлоп’ячою. З дитинства завжди мала свою думку і не боялася її висловлювати. Ходила в драмгурток, мріяла стати актрисою чи диктором. Але вчитися до столиці не відпустили батьки. Ідучи за мрією, Марина вступила до Олександрійського училища культури. Рано вийшла заміж, навчання не закінчила. Сьогодні ми знаємо безліч прикладів успішних людей без вищої освіти, а тоді, напевно, розумницю та красуню Марину багато хто не розумів. Самій Марині це не заважало. Улюблені чоловік та син були для неї головним. З чоловіком вони прожили в коханні та взаєморозумінні 37 років, до самого його відходу у Вічність понад 6 років тому.

Чоловік працював на шахті, і Марина, в принципі, могла собі дозволити бути домогосподаркою. Але цього не дозволяла держава. І Марина влаштувалася працювати в магазин продтоварів у районі 8-ї школи. Потім був гастроном №20 на площі Кірова та п’ять років у їдальні на шахті «Верболозівській». Тонка натура завжди допомагала Марині жити з людьми, а радянська торгівля навчила говорити очима. У будь-яких колективах вона дружила з усіма і вміло уникала конфліктів.
Потім настала перебудова. А з нею – новий етап життя. Все перевернулося з ніг на голову. У пізньому СРСР сім’я встигла добре пожити: купили «Волгу», їздили відпочивати. З падінням ладу, як і багато співвітчизників, Марина стала «човночницею»: возила до Ростова ковбасу, у Ковель горілку, а звідти – джинси. Все це поєднувалося з роботою у магазині. Друга зміна, перша, цілий день, перша, потім – поїзд, день у Ростові з ковбасою, знову поїзд – і вранці на роботу. У поїзді був спеціальний причіпний вагон без опалення – для «човників». У ньому «на Ростов» їздила вся Олександрія.
Їздили і до Польщі. Возили все: крани, ложки, виделки, дитячі ігри, електротовари… У ті роки піднімали економіку сусідньої країни товарами, а сьогодні – робочою силою. З Польщі везли джинси «Мальвіна», спідниці та куртки. Перші 10 пар джинсів у Марини розліталися за пів години на Центральному ринку. Заробітку «човникам» вистачало, щоб просто вижити, щоб діти не бідували. Нечуваного багатства ніхто не сколотив. Люди тоді ходили на роботу на заводи та шахти, щоб поїсти у їдальні, в країні було нелегко з продуктами, з речами – та з усім. Полиці магазинів спорожніли. Зарплату не платили по кілька місяців.
У Києві з’явився оптовий ринок польських продуктів. Звідти перші підприємці привозили йогурти, чай Pickwick, каву Nescafе, паштет «Мазовецький», напої Yupi, маргарин Rama та Veto… Два бананові ящики, маленький столик – ось і все торгове місце на олександрійському ринку, де все це продавалося. На ринку Марині допомагали чоловік та син. З крамниці згодом довелося розрахуватися.
Згодом на ринку Марина мала 10 торгових місць і склад, за які за часів рекету доводилося воювати. Так минуло 13 років життя: тонни товарів, вантажники та реалізатори, яким потрібно платити зарплату, робота в будь-яку погоду без свят та вихідних. З багатьма колегами Марина дружить і досі. На ринку її любили – завжди у гарному настрої, весела, ні з ким ніколи не лаялася, казала, що місця під сонцем вистачить усім. Конкурентів у неї не було – лише друзі та колеги.
З відкриттям супермаркетів торгівля на ринку пішла набагато гірше. Вантажі позначилися на здоров’ї, з’явилися проблеми з хребтом, була операція. Марина завжди займалася спортом, а тепер стало не до спорту. Дізналася, що у місті є студія східних танців, яку вела Стелла Тамразова. Для Марини це стало порятунком та початком нового етапу. Прозаймавшись рік, вона відкрила свій клуб східних танців «Меріам». Перший концерт та фестиваль східних танців в Олександрії були ідеями Марини. А приходить ідея – з’являються й сили на її реалізацію та нові можливості. Вже понад 17 років Марина Самолига – тренер зі східних танців, пілатесу та стретчингу, її студія працює у підвалі п’ятиповерхівки на вулиці Софіївській, 28. Бізнес на ринку вона продала, бо не бачила перспектив: платила більше податків та зар-плати, ніж заробляла.
Якось Тетяна Маслова попросила її бути ведучою новорічної ночі у кафе Non stop. До Нового року залишався тиждень, інтернету немає. Разом із Валентиною Донець вона підготувала сценарій. І виступила. Новий рік пройшов на ура, а Марина влилася до івент-індустрії. Життя знову кардинально змінилося – у 45 років!
Костюми, мікрофон, підсилювач купила сама. Вона не знала, до чого це приведе, просто слухала себе. Їздила на майстер-класи, зростав досвід та професіоналізм. “Я ніколи не думала про великі гроші, і це було моєю помилкою, – каже Марина. – Зараз міняю мислення, раніше воно було абсолютно невірним”. Згодом була друга операція, інвалідність. Але Марина продовжувала займатися танцями та працювати у жорсткому поясі, інакше просто не могла.
Після переоцінки цінностей розпочався духовний розвиток, вивчення практик: енергетики, рейки, спілкування та навчання у Віктора Гаврилюка – волхва з Рівного. Чоловік на заробітках приїжджав додому раз на три місяці. І щоразу бачив дружину у новому амплуа: танцівниці, ведучої івент-заходів, духовного практика. Всі ми в житті проходимо кілька етапів, і кожен із них – підготовка до наступного, ще одна сходинка нагору. «Світ тримається на прийнятті, пробаченні, вдячності та коханні. Просто так нічого не трапляється, і випадкових людей немає, – ділиться досвідом Марина. – Коли починаєш мислити у якомусь напрямку, інформація сама тебе знаходить, зустрічаються потрібні люди».
Зараз Марина – партнер компанії Greenway, що пропонує екотовари – повну заміну побутової хімії. Екологічний стиль життя сьогодні у тренді – це нова культура, яка має бути притаманна кожній людині.
Постійно навчаючись та вдосконалюючись, Марина освоїла ще один інструмент – онлайн-підприємництво. Життя в мережі не просто цікаве і насичене, там крутиться дуже багато грошей. Головне – їх побачити. І багато вчитися – щоб бути успішним. Допомагають відео Євгена Черняка та інших бізнесменів. «Треба не боятися йти веред і заявляти про себе. Коли чую від когось: «Немає грошей», реагую швидко: можу розповісти про можливості, перевірені на собі. Якщо не лінуватися, завжди можна знайти спосіб заробити, – каже Марина. – Це не завжди легко, і буває страшно. Але потрібно просто зробити крок у цей страх і йти крізь нього, підвищуючи свою самооцінку. А найкраще зателефонувати мені. Я вмію знаходити в поганому хороше, і так само виховала сина та онука». Син із сім’єю живе в Одесі. Онука Марини Діму олександрійці знають як талановитого актора дитячого музичного театру «Смарагдове місто» під керівництвом Тетяни Костянтинової.
У новому році Марина бажає всім добра, сонечка в душі та віри в себе: «Ніколи не опускайте руки, у кожній ситуації шукайте тільки хороше, безжально зачиняйте двері сірому нудному життю, якщо вам у ньому некомфортно. Сміливо відчиняйте нові двері – довкола стільки можливостей! Міняти життя не страшно. Головне – щоб поряд була людина, яка підтримає у будь-якому починанні. Таких людей довкола дуже багато, і вони раді поділитися своїми знаннями та вміннями».

Олена Карпачова