Люсине щастя

Люся – звичайна дворняжка. Тиха, добра, поступлива, делікатна і вдячна, як усі врятовані тварини. Люсю привіз до Олександрії із зони бойових дій солдат Олександр Гордовий, який служить у Збройних силах України.

Раніше Люся жила у Запорізькій області – у селі Таврійському Оріхівського району, неподалік від лінії фронту. У вільні хвилини Олександр Гордовий ходив рибалити на річку – усього за кілометр від ангарів, де розмістилися наші бійці. Одного разу назустріч йому вибігла маленька худенька собачка. Спочатку солдат відганяв її, але щоразу вона приходила знову. Олександр почав її підгодовувати – паштетом та іншими смаколиками. Назвав собачку Люсею – від слова люба, бо тваринка тендітна, лагідна і полохлива, її неможливо було не полюбити. Коли Люся звикла до нього, Олександр привів її до своїх побратимів. Собака боялася йти до людей, доводилося заманювати її смачненьким. Але біля ангарів, з’ївши дві порції борщу, залишилася. І прижилася.

Собака ховалася в оглядову яму, здригалася від різких звуків. А одного разу в Таврійське прилетіла ракета С-300, і наші військово-службовці вимушені були виїхати в інше село. На новому місці Люсі облаштували будку. Вона стала улюбленицею бригади, її всі підгодовували і багато хто хотів забрати, але Сашко не давав.
Наприкінці серпня минулого року Олександра приїхала провідати дружина Наталія. У день приїзду якраз був обстріл, і жінка побачила, як ризикують життям наші захисники. Познайомилася з Люсею. І відтоді разом із чоловіком вони стали думати, як перевезти собаку до Олександрії, щоб її не травмувати.
«Коли чоловікові дали відпустку, він забрав Люсю додому, – згадує Наталія. – Сашко тиждень побув дома і повернувся на фронт, а Люся вже 4 місяці живе у нас. Розлучалася з Сашком важко – не хотіла відпускати. Під час нашого спілкування по відеозв’язку емоційно реагувала на його голос. Зараз уже звикла. Ми думаємо, що раніше собака жила у когось у квартирі, бо з самого початку вона спала відразу не на підлозі, а на дивані. Любить, щоб її укривали ковдрою. Дивиться телевізор, настрополивши вуха – слідкує за новинами. Подружилася з двома котами – Томом і Муркою. Спочатку коти придивлялися до нового жильця, виглядаючи з-за дивана. Тепер навіть сплять разом. Їсть все, що дають».

Тричі на день Люсю виводять гуляти – сама Наташа або її донька Лариса. У собаки навіть одяг є для холодної погоди. Перехожі звертають на неї увагу – начебто звичайна дворняжка, але така симпатична і мила. Вона виросла, погарнішала, доглянута – з блискучим хутром. А очі – як у людини. Хтозна, як би склалося її життя, якби Олександр її не врятував. Але Люсі пощастило. Вона потрапила туди, де її люблять.

Ярослава Волошко