Перемоги Валерії

На чемпіонаті світу з військово-спортивних багатоборств, дисципліна “бойове двобортсво ” , який проходив з 17 по 19 листопада у польському місті Вроцлаві, сім вихованців ПСК “Захист”, які увійшли до складу Національної збірної України з даного виду спорту, виступили гідно і посіли призові місця.

Серед них – 16-річна одинадцятикласниця Ліцею №17 Валерія Коваленко, для якої чемпіонат світу у Польщі став дебютом у Міжнародних змаганнях. За підсумками двох видів “Стрільба” і “Всестильовий бій ” Валерія виборола друге місце (версія Б-2) у своїй віковій категорії. Учасниками чемпіонату світу були спортсмени з Франції, Польщі, Німеччини, Грузії, Італії, України тощо. Валерія змагалася з суперницями з Польщі та України. Польці програла, а співвітчизницю перемогла.
Про те, чому обрала цей вид спорту, як тренування змінили її, про свої досягнення та мрії дівчина розповіла в інтерв’ю. Військово-спортивними багатоборствами Лєра займається вже майже п’ять років під керівництвом тренера Іллі Стовби. Кандидат у майстри спорту з військово-спортивних багатоборств, вона має зелений пасок першого ступеню, незабаром буде здавати на коричневий. Тренування проходять тричі на тиждень, додатково займається вдома, іноді у клубі.
В дитинстві Валерія відвідувала багато гуртків – малювання, бісероплетіння, вишивки, шахів, східних танців тощо, поки не знайшла те, що дійсно до душі:
– Це було те, що я хотіла, про що я завжди мріяла. Дуже подобається жорстка дисципліна, багато фізичних навантажень – мені з дитинства це подобалося.
– Ти говориш, подобається дисципліна – мабуть, ти сама дисциплінована?
– Так. Жорсткого розпорядку дня у мене немає, але все дуже чітко і за графіком.
– Разом з тобою у твого тренера займаються дівчата?
– Так, у Іллі Юрійовича займаються три дів-чинки з моєї групи і ще п’ять-шість з молодшої та середньої. Їм подобається. За потреби я можу замінити тренера – Ілля Юрійович довіряє мені як старшій у групі, бачить в мені лідера, на якого він може покластися.
– Дівчата займаються для самозахисту?
– Не обов’язково. Наприклад, я хочу досягти всього, що задумала, досягти поставленої мети.
– Яким було твоє перше досягнення у «Захисті»?
– Те, що я здала нормативи і отримала жовтий пасок. Для мене це було щось нове і незвичне, було дуже приємно. А потім я виступала на обласних змаганнях в Онуфріївці, і там була моя перша поразка. Звичайно, я трохи засмутилася, але продовжила займатися, і зараз маю великі успіхи у цьому виді спорту.
До розмови долучається класний керівник Валерії, вчитель української мови та літератури Ліцею №17 Валентина Московчук:
– У 5-6 класах ця дівчинка була дуже сором’язливою. Коли починала говорити, на очах з’являлися сльози, вона замовкала, і оцінити її знання було неможливо. Але Лєра почала займатися спортом, і все змінилося. Вона досягла певного рівня, перестала соромитися. Сьогодні вона комунікабельна, чудово відповідає на уроках, може відстояти свою думку. Тобто, спорт вплинув на те, що дитина повністю змінилася. Вона має досягнення, виступає на змаганнях не лише в Україні, була у Польщі. І це привід для гордості.
Повертаємося до розмови з Лєрою, яка під час інтерв’ю тримається впевнено:
– Скажи, будь ласка, чого навчив тебе спорт?
– Йти до своєї мети і не кидати все, якщо у тебе щось не виходить. У мене багато разів не отримувався бажаний результат, але я не відступила, як дехто з тих, хто тренувався зі мною. Бо коли ти працюєш над своїми помилками, поступово, з кожним разом все виходить краще і краще. І от тепер я привезла друге місце з чемпіонату світу в Польщі.
– А у тебе після першої поразки не було думки все кинути?
– Ні, навпаки. Я мотивувала себе тим, що наступного разу підготуюся набагато краще і обов’язково виграю.
– Що допомогло перемогти суперницю на чемпіонаті світу?
– Насамперед слова тренера, який мене завжди підтримує. А ще те, що я бачила бої інших спортсменів ПСК «Захист», які показали високий рівень. Мені також треба було виступити не гірше.
– Були такі моменти, коли ти відчувала себе на крок від поразки, але сконцентрувалася і перемогла?
– Так, буває, що в бою я думаю про те, що зараз можу програти, але потім в один момент відчуваю, що можу перемогти. Це дає мотивацію, і зрештою я перемагаю.
– Які цілі ти перед собою ставиш?
– По-перше, хочу стати майстром спорту з військово-спортивних багатоборств, здобути чорний пасок і взяти участь у чемпіонаті світу та здобути золоту нагороду. Але спершу будуть Всеукраїнські змагання у березні, де я також поставила собі мету перемогти.
– Ти відчуваєш, що зможеш?
– Так, я впевнена у собі і активно тренуюся.
– Хто із спортсменів для тебе є прикладом, на кого хотілося б рівнятися?
– Це спортсмени ПСК «Захист» Максим Дерев’янко, Володимир Суржик і Сергій Садівський.
– Ти незабаром закінчиш ліцей, куди плануєш вступити далі?
– Планую навчатися у Києві, а щодо спеціальності, у мене є декілька варіантів. Напевно, для навчання оберу спортивний напрямок, а паралельно займатимуся творчістю, мені дуже подобається.
– Як проводиш вільний час?
– Ходимо з друзями в кафе або кіно. У кінотеатрі «Блокбастер» бачила фільми «Наполеон», «Довбуш», «П’ять ночей у Фредді», мультик «Стихії». Найбільше сподобався «Довбуш» – гарна подача, картинка, гра акторів.
– Про що ти мрієш?
– Моя найбільша мрія – стати майстром спорту і досягти великих успіхів у спорті.
– З огляду на те, що розповіла твоя вчителька Валентина Володимирівна, які ти можеш дати поради сором’язливим одноліткам або тим, хто молодший за тебе?
– Не замикатися в собі, знати, що це правильно – не боятися висловити свою думку, бо якщо цього не робити, з тобою не будуть рахуватися.

Олена Карпачова

Р.S. В арсеналі Валерії – дві золоті (за перемогу в міських змаганнях і чемпіонаті для дітей військових).
Майже тиждень семеро вихованців ПСК «Захист» та їхні тренери жили у Вроцлаві, окрім змагань, встигли побувати на екскурсії містом, яке вже тоді почало готуватися до святкування Різдва – прикрашене вогнями і різдвяною атрибутикою. Вроцлав запам’ятався доброзичливими відкритими до спілкування жителями і особливо – знаменитими вроцлавськими гномиками-краснолюдками. Друзі-спортсмени жартома порівнювали Лєру з гномами – вона була найменшою на зріст серед олександрійської команди. На згадку вона привезла собі з поїздки бронзову фігурку краснолюдка.