Сакральні старожитності, або Таємниці бабусиної скрині

Сьогодні, мабуть, мало хто з міських жителів знає, що таке бабусина скриня і які скарбу і ній зберігалися. Але у деяких вже дорослих і навіть посивілих дівчат є яскраві спогади дитинства, коли відбувалося справжнє таїнство: піднімалося важелезне віко чималої дубової бабусиної скрині, і звідти витягувався «на світ Божий» увесь її вміст. Скриня була особливою річчю в хаті, її не дозволялося, без особливого на те бабусиного дозволу, відчиняти жодному члену родини. Там протягом усього життя дбайливо зберігалися всі її скарби, надійно приховані від сторонніх очей: сувої полотна, вишиті та ткані рушники й сорочки, настільники і скатерки, святковий одяг, нова натільна білизна, вовняні та оксамитові очіпки, величезна кількість найрізноманітніших хусток… Збоку скрині була припасована невеличка шухлядка з кришкою – прискриньок, у якому лежали хрестики, маленькі іконки, прикраси, ґудзики, нитки та інші цінні для бабусі дрібні речі. Кожну витягнуту зі скрині річ бабуся тримала в руках, повільно і плавно її розгортала, прискіпливо оглядала, обережно витрушувала і просушувала на сонці. Під час цього сакрального дійства бабуся поринала у спогади, докладно розповідаючи історії кожного «жителя» скрині.

У багатьох селах і досі можна зустріти традиційну українську скриню. І хоча їх уже дуже рідко використовують за прямим призначенням, але й позбуватися такої родинної цінності теж не поспішають. Адже скриня – важлива пам’ятна частина родинного минулого.
«На жаль, скрині – не дуже досліджена тема. Це був звичайний предмет побуту, начебто нічого цінного. І тільки зараз, коли їх майже немає, українці починають розуміти, який пласт побутової культури ми втрачаємо», – говорить молодша наукова співробітниця Олександрійського міського музейного центру, засновниця етнопроєкту «Вдома» Олена Мітюріна. Стараннями Олени етнографічна зала музею нещодавно поповнилася відразу трьома скринями.
Першою місяць тому приїхала скриня з села Світлопілля. Колись вона належала Надії Крупській, тезці соратниці очільника світового пролетаріату. Два роки тому власниця скрині померла, і за її бажанням цінну річ віддали до музею – як Надія при житті й обіцяла. Старовинна скриня зберігалася у гаражі в оточенні картоплі, інструментів та інших потрібних і не дуже речей. «Я була в захваті, коли її побачила, – розповіла Олена Мітюріна. – Унікальна річ, старий розпис. Видно було, що скриня давно не використовується за призначенням. Більшість скринь вийшли з ужитку й інколи виконують функцію тари для зберігання домашнього начиння, зазвичай стоять десь у сараях. І з цією скринею була така ж сама історія. Я чекала на цю скриню майже три роки. При житті власниця, яка отримала скриню у спадок від бабусі, не хотіла з нею розлучатися, а після її смерті я не могла зв’язатися з дітьми – донька в Ізраїлі, син служить. Згодом син вийшов на зв’язок, назвав ціну, ми сторгувалися. До музею скриня приїхала не в кращому стані, але це традиційна історія для скринь. Поточена мишами, але не шашелем, з чого можна зробити припущення, що виготовлена вона з сосни. Прикрашена розписом, що в рази підвищує її історичну та етнографічну цінність.

Скрині розписували Петриківським і Самчиківським розписом. А на цій скрині, ймовірно, Миколаївський розпис (Катеринославщина, Велика Ігрень). У нашому краї у Світловодському районі був свій осередок, де виготовляли скрині – у місті Крилів (колишній райцентр Новогеоргіївськ, нині затоплений водами Кременчуцького водосховища). Наприкінці ХІХ століття Крилів був потужним центром виготовлення скринь. За рік у цьому містечку виготовляли близько 30000 скарбниць, розписували й розвозили по ярмарках Олександрійського і сусідських повітів. Витонченістю розпису, а також майстерністю виконання скринники Криліва могли поступитися лише майстрам з Ігрені ( зараз частина м. Дніпро). В Ігрені нині досліджують і відроджують Миколаївський розпис, саме ним були оздоблені Ігреньські скрині.
Цікава деталь – зліва цієї скрині є прискриньок – окрема полиця, де зберігалися найцінніші речі: гроші, намиста, дитячий пуп. Скриня мала два боки – передній і задній, і причілки – боковинки, теж розмальовані, днище і кришку – віко».

Коли на сторінці етнопроєкту «Вдома» написали про цю скриню, відгукнулася жителька Олександрії Ніна Кохнюк, у якої збереглася скриня її бабусі Меланії Зинзюри. Мама Ніни – Галина Лисенко, 1938 року народження – жила в селі Димине Новомиргородського району. Скриня була її приданим. Скриня і ще – мішок картоплі. І все. Але, незважаючи на скромний початок, сімейне життя Галини було вдалим, і вона називала скриню щасливою. На цій скрині кінця ХІХ ст два типи розпису – фляндрування (розводи по сирій фарбі) і намальовані масляною фарбою квіти. Вона висока, зачиняється на замок і має дві нижні шухлядки, а це вже не просто сільська скриня, а міщанська – середнє між скринею і шафою. Вона добре збереглася і не потребує вощення.
«Поки ця скриня стояла посеред етнографічної зали і для неї шукали місце, її побачила відвідувачка музейного центру. «А у нас також є скриня! Якщо вам треба, можете забрати», – продовжує Олена. – Увечері того ж дня поїхали у Перемозький мікрорайон. Скриня виявилася достойною, в гарному стані – також фляндрована, передній бік в одне вікно, розписана квітами. Вона, як підказала Євгенія Гайова, колишня старша наукова співробітниця Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогове), зроблена у більш пізній традиції. Ми її вимили, навощили. Скриня вкрита кракелюром, розмальована чи то невизначеним розписом чи індивідуальним авторським стилем художника».
До речі, приведення старих скринь до ладу – окремий ретельний процес. Якщо є шашіль, його треба обробити дихлофосом. Потім скарбницю миють, натирають м’яким бджолиним воском і гріють феном. Така процедура проявляє фарби і консервує верхній шар покриття. Потім поверхня полірується. Оброблена таким чином скриня може зберігатися роками. Цей спосіб Олені Мітюріній підказав реставратор і колекціонер Володимир Нагорний з Кропивницького.
В чому цінність скринь? Скриня була художнім досягненням родини. Так само як по багатству рушників, акуратності їх вишивки, багатству оздоблення хати судили про родину, так і по скрині – наскільки вона гарна і дорога. Скриня завжди ставилася на видне місце. В кімнаті з 4 вікнами було три добре освітлених місця. З одного освітлення падало на піч, на перехресті світла з двох вікон ставили стіл, і це було покуття, а скриня стояла навпроти вікна чи дверей. Тобто освітлювалися піч, родинний стіл і скриня. І в цьому є сакральний зміст.
Отже, скриня, привезена з Перемоги, має ще одну цінність – наклейку з інформацією. Зі зробленого чорнилами напису дізнаємося, що куплена вона була у 1962 році за 65 карбованців. Привезена з села Успенівки Маловисківського району.
Скриня здавна була елементом меблів для зберігання одягу, рушників, хусток та інших побутових речей, інколи використовувалася як спальне місце чи навіть стіл. А ще скриня була невід’ємним складником дівочого приданого, в якому придане зрештою і зберігалося. Скрині завжди продавали на базарах чи ярмарках, і на них завжди був попит. Особливого розквіту скринництво зазнало упродовж ХІХ – першої половини ХХ століття, посівши особливе місце в меблевому ремеслі. Майстрів, які спеціалізувалися саме на виготовленні скринь, називали скринниками.
У 50-60 роки ХХ століття, коли скринництво як окреме ремесло повністю згасло, материнські або бабусині скрині використовували у весільних обрядах. Більше того, у другій половині ХХ століття за наявності більш зручних меблів продовжували використовувати скрині за їх прямим призначенням.
Про сакральне значення скринь, їх виготовлення в Україні та чи могли чоловіки мати свої скрині Олена Мітюріна розповідає на етнографічному занятті «Українська скриня: призначення та традиції». Під час заняття відвідувачі Олександрійського міського музейного центру дізнаються багато нового з історії цього культурного та автентичного елементу нашої країни. Заняття можна замовити, попередньо зателефонувавши за номером: (098)-272-41-39, Олена. Заняття безкоштовні й проводяться в рамках етнографічного проєкту «Вдома».

Олена Карпачова,
фото – Олена Мітюріна