Крок до мрії

Ельмір Асадов – випускник Олександрійського колегіуму. Має диплом Київської гуманітарної академії, закінчив факультет міжнародних відносин. Дипломат і перекладач з англійської за освітою. Практику проходив у Верховній Раді, у подальшому співпрацював з Київською міською державною адміністрацією. Сьогодні Ельмір – оператор, режисер та постановник рекламних та соціальних роликів і відеокліпів.

Творча натура. Ще зі школи, коли з друзями займався акробатикою та паркуром, почав знімати відео на фотокамеру, яку подарувала мама. Під час навчання у вузі працював монтажером на відеостудіях. Свої роботи, створені спільно з іншими творчими людьми, Ельмір збирав у портфоліо, яке, власне, і допомогло працевлаштуватися. Згодом почав більше працювати з камерою, виступав уже не лише як оператор, а і як режисер. У послужному списку Ельміра є робота оператором на телеканалах – Прямому та Інтері, а також на кіностудії. Це був цікавий та корисний досвід.
Після початку повномасштабної війни хлопець повернувся до Олександрії. Сьогодні він – активний волонтер, організатор благодійних заходів, режисер та оператор відеокліпів олександрійських гуртів «Фангус Фрог», «Діонікс» та інших, а також рекламних роликів.
Один із соціальних роликів Ельміра демонструє любов до рідного міста, звідки все починалося. Сьогодні він знову живе тут. Знаходить час і можливості для всього, що вважає дійсно важливим. На запитання, що сформувало хлопця з невеликого провінційного містечка в успішного молодого чоловіка, відповідає: поєднання творчості з раціональним, дисципліна, системність, постійний саморозвиток. А на формування великою мірою вплинуло оточення. У майбутньому Ельмір планує займатися кінорежисурою.
Роботи Ельміра можна переглянути в YouTube (Don Mira@donmira1162). У ролику «Олександрія – місто з характером» автор розповідає: «Людина – як музичний інструмент: час від часу потребує налаштування. І коли твої струни не натягнуті належним чином, а ти спустошений залізними джунглями, це означає одне: час повертатися додому. Моє місто – напевно, найзвичайніше з-поміж тих, де доводилося бувати. В ньому є все, і немає нічого. Старі будівлі ХІХ століття приховують багато таємниць. А іноді складається враження, що саме такі місця тримають українську культуру двома руками, не даючи змогу майбутнім поколінням забути про нашу історію і те, хто ми такі. Так, одного разу в дитячі роки я і потрапив в одне з таких місць. І навіть зустрів там свою першу любов – музику. В компанії друзів час від часу забуваєш про проблеми і те, як багато звалюється на твої плечі. Коли я сідаю за рояль, забуваю, де знаходжуся. Олександрія – напевно, одне з тих міст, де культурний розвиток займає перше місце. Спорт, музичне мистецтво, танці, кіномистецтво… Все ж таки, знаходячись у невеликому містечку, у людей є два шляхи: або ти розкриєш свій талант, підеш далі і обов’язково заявиш про себе, або будеш жити розміреним життям. Хоча… це вже особистий вибір кожного. І це значить, що мій поїзд уже на підході. І вкотре я маю залишити своє місто і рухатися далі. Мої струни натягнуті, плечі розпрямлені, хода впевнена, а я крокую до мрії».

Олена Карпачова