Парадокси вітчизняної медицини

Чому ліквідували Олександрійський шкірвендиспансер та чому медичні працівники онкодиспансеру другий місяць не отримують зарплату – про це наша сьогоднішня розмова з генеральним директором Олександрійського онкологічного диспансера Олегом Носовим.

– Згідно з медичною реформою в Україні, Олександрійський КНП ОШВД або, як його називають, шкірвендиспансер, увійшов до складу нашої установи, яка стала його правонаступницею. Заклад офіційно припинив спів-працю з НСЗУ з 1 квітня (саме з цього часу Національна служба здоров’я України розірвала з ним конт-ракти на фінансування), а 10 липня увійшов до складу онкодиспансеру.
Тож лише з цього дня всі послуги, які раніше надавав шкірвендиспансер, були включені в пакети медичних послуг онкодиспансеру. На жаль, ці три місяці пацієнти не могли користуватися безкоштовними послугами, що викликало багато нарікань з їхнього боку. Проте з 10 липня ми відновили всі гарантовані державою послуги, які раніше надавав ОШВД.
Щоб прийняти “під своє крило” шкірвендиспансер, треба спочатку зробити ремонти у тих приміщеннях, де він почне базуватися. Для повноцінної роботи потрібні кабінети для амбулаторного прийому хворих, а також не менше п’яти кімнат для лабораторій. Тож зараз перш за все треба винайти кошти для проведення ремонтних робіт. А до того часу прийом і лабораторні дослідження будуть вестися у будівлі за старою адресою…
Стосовно роботи онкодиспансеру, то сьогодні ми маємо значні неприємності через непорозуміння з Національною службою здоров`я України. Її вимоги настільки відрізняються від реальних можливостей і потреб, що це призводить до парадоксальних ситуацій. Якщо спростити бюрократичні перипетії і викласти суть конфлікту зрозумілою для пересічного читача мовою, то виходить так: щоб отримати фінансування від НСЗУ, нам треба мати відповідну кількість спеціалістів, незважаючи на їх реальну необхідність. Наприклад, у штаті закладу має бути фізіотерапевт. Ніколи раніше в онкології не були затребувані такі спеціалісти – їм, м’яко кажучи, тут нічого робити. Але ж це умова НСЗУ!
Тож за невиконання цих вимог на онкодиспансер були накладені штрафні санкції і виникла дивна ситуація: не вони платять нам за нашу роботу, а ми їм. Вони забороняють нам заробляти, але й коштів не дають.
Ще один парадокс. Після об’єднання шкір- і онкодиспансеру у нас стало вдвічі більше пацієнтів. Здавалося б, і фінансування мало б зрости відповідним чином. Проте на сьогодні маємо таку картину: за амбулаторний пакет, що включає і заробітну плату, і лікувальний процес, ми отримали минулого місяця 17700 гривень. Це за тисячу пацієнтів, прийнятих закладом за відповідний період!..
Але у нас немає іншого вибору, як працювати з НСЗУ, умовляти, доводити та відстоювати свою правоту. Сподіваємося, що нас почують, перерахунки оплати за пакети послуг все ж таки відбудуться, і ми отримаємо гідну винагороду за нашу працю.
А стосовно двомісячної затримки заробітної плати, то ми таки виконали вимоги служби здоров’я, знайшли фахівців, яких вимагає НСЗУ, та отримали оплату за червень і, відповідно, працівники змогли отримати зарплату за квітень (по працівниках шкірвендиспансеру заборгованість відсутня).
На що хотілося б ще звернути увагу – на підтримку медицини місцевими органами влади. Знаю, шо практично всі медичні заклади в Україні дофінансовуються з бюджетів місцевих територіальних громад, але, на превеликий жаль, нашого закладу в цих списках немає. Ні від тих громад, які обслуговує онкодиспансер, ні від нашого засновника – Кіровоградської обласної ради – ніякої допомоги ми не отримуємо. Напевне, у них є більш важливі речі. І все-таки сподіваюся, що на нас звернуть увагу. Адже що може бути ціннішим, ніж здоров’я наших громадян!?

В. Петренко