Формула переможного врожаю

Ми завітали в одне з найвідоміших підприємств Олександрійщини – ТОВ “Колос”, що входить до структури корпорації «АгроВіста», та дізналися, чим живуть сьогодні аграрії нашого краю.
Директор з виробництва рослинництва Едуард Резніченко розповів, що війна Росії проти України завдала великої шкоди, зламала плани та змусила працювати в екстремальних умовах воєнного стану.

– Наше підприємство, як й інші сільгоспвиробники, зіштовхнулися з проблемою збуту врожаю, – каже Едуард. – Як відомо, основним транспортним коридором для збуту сільськогосподарської продукції вважалися порти Чорного та Азовського морів. Проте вони були або захоплені, або заблоковані. А після того, як відвантаження частково відновили, утворилися величезні черги. Також по всій країні виник дефіцит залізничних вагонів та автомобільного транспорту, адже багато техніки задіяли для військових потреб. Наприклад, наше підприємство віддало для ЗСУ п’ять одиниць автомобілів.
Щоб вирішити проблему транспортування продукції, керівництво “Колоса” прийняло рішення про придбання чотирьох вантажних автомобілів. Це дозволяє бути незалежними від перевізників, працювати автономно та щодня відправляти до 100 тонн сільгосппродукції. Придбати такі автомобілі під час війни було непросто, проте у дружній Польщі нам надали необхідну допомогу.
Відвантаження продукції – це лише одна із складових нашої успішної роботи, а головне – вигідно продати зібране з полів. Зараз на зерно встановлена мінімальна ціна, і якщо його продати за тими цінами, що пропонують трейдери, то ми отримаємо великі збитки. Адже з початку війни здорожчало майже все, що стосується сільськогосподарського виробництва. Наприклад, дизельне паливо – більше ніж удвічі, транспортування сухогрузами зросло з 50 у.о. за тонну до 100. Здорожчали (і значно!) посівні матеріали, добрива. Так, карбамід коштував раніше 13 тис. гривень за тонну, зараз – 43! При цьому, якщо минулого року за тонну пшениці у порту загрузки давали 240 у.о., то сьогодні – 200.
Тож треба дочекатися, коли на збіжжя встановиться справедлива ціна, яка дозволить хоча б не бути у збитках. І тут головним завданням постає зберігання продукції. Ми, не чекаючи допомоги від держави, закупили рукави для зберігання зерна та все необхідне обладнання, що дозволяє тримати зібране прямо у полі та відвантажувати в міру необхідності. Рукави – це сучасна економна й альтернативна технологія зберігання зерна. Не потрібні зерносховища чи елеватори, які зараз у дефіциті. Достатньо підготувати майданчик на полі. Завдяки цьому можна не продавати врожай за демпінговими цінами, а дочекатися справедливої вартості на ринку.
Як і по всій країні, у перші воєнні місяці була величезна проблема з пальним – спочатку його взагалі неможливо було дістати, а потім стрімко зросла ціна. Купували паливо де могли – і втридорога, і невеличкими партіями, ще й доводилося стояти в чергах на заправних станціях. З метою економії заправляли техніку лише для нагальних потреб, згортали всі другорядні та допоміжні роботи.
Були проблеми й з запчастинами – деякі підприємства-виробники, наприклад, з Харкова і області припинили випуск продукції, тож потрібен був час, щоб знайти їм заміну. Згодом питання почало вирішуватися – частина підприємств почала випускати продукцію на нових виробничих майданчиках, також налагодилося постачання запчастин із-за кордону…
Що стосується безпосередньо врожаю, то він цього року не гірший, ніж минулого. Незважаючи на дощі, зібрали все, що планували. Посівні площі не зменшили ні на жоден гектар. Проте, зважаючи на обставини, довелося відійти від традиційної сівозміни. Вирішили, що треба збільшувати площі соняшнику за рахунок кукурудзи. На нього завжди є попит.
Як і по всій країні, сьогодні у нас постало питання “енергонезалежності” підприємства. Вже задіяли всі наявні генератори, ремонтуємо старі. Зараз шукаємо генератори великої потужності. Треба забезпечити безперебійною електроенергією сушарку, виробничі та інші підрозділи. Також у нас є молочно-товарна ферма і свинарник – це для нас “критична інфраструктура”, яка не може бути без електрики жодного дня. Це добре розуміло керівництво і займалося цим питанням ще до війни. Тож сподіваюся, що нам вдасться стати повністю енергонезалежними у разі необхідності.
Розповідь Едуарда Резніченка підсумувала заступник керівника “Колоса” Любов Замкова: “Війна навчила нас працювати в екстремальних умовах, вишукувати резерви, розраховувати лише на власні сили. Тож сьогодні можу сказати, що ми наперекір усім негараздам оптимістично дивимося у майбутнє.
У наших планах – створення власної переробної бази. Загальновідомо, що левова частина вітчизняної сільськогосподарської продукції йде на експорт у вигляді сировини, а повертається втридорога готовою продукцією. Це величезні кошти, які могли б отримувати не закордонні, а вітчизняні виробники і держава. Отож у наших планах – створення власних переробних підприємств, які зможуть насичувати місцевий ринок олією, борошном, крупами.
Стосовно соціальної сфери, то всі наші працівники своєчасно і в повному обсязі отримують грошове винагородження. З початку війни знач-ною частиною нашої роботи стала допомога військовим. Це продукти, одяг, техніка. Постійно піклуємося і про хлопців нашого підприємства, які пішли боронити країну. Сподіваємося, що наш посильний внесок сприятиме якнайскорішій перемозі.

В. Петренко