Намалюй мене, художнику!

Наталія Ткаченко-Єрник добре відома в Олександрії як художник-портретист. У її активі, мабуть, більше тисячі робіт, серед яких портрети відомих земляків та пересічних городян, зірок українського шоу-бізнесу, а зараз і наших захисників. Минулого тижня її роботи прикрасили колективну благодійну виставку, що відкрилася у центральній бібліотеці.

Раніше її твори виставлялися на персональній та збірних виставках галереї VashArt, тричі брала участь у виставках Кропивницької галереї «Єлисаветград». А влітку портрети Наталії прикрашали столичний ТЦ «Глобус», де художники з усієї України виставляли свої полотна, присвячені війні.
– Я почала малювати ще у школі портрети однокласників, – розповідає Наталія. – Після 8-го класу спробувала вступити до Київської дитячої художньої школи, але там був величезний конкурс – 60 чоловік на одне місце! Тож так вийшло, що після школи довелося навчатися в ПТУ №3 нашого міста і після закінчення йти працювати на електромеханічний завод слюсарем-збірником електромагнітних пускачів.
У цеху була членом цехової редколегії, і після перемоги в заводському конкурсі новорічних стінгазет начальник цеху запропонував працювати художником-виконавцем оформлювальних робіт. На цій посаді працювала 8 років, а потім мене запросили в якості художника проходити військову службу в нашій частині. Коли розпочалося скорочення армії, довелося освоювати військові спеціальності, спочатку діловода, а потім радіотелеграфіста. Але крім служби, все одно займалася малюванням. До 60-річчя військової частини оформила музей. Відслуживши 20 років, пішла на заслужений відпочинок.
Мабуть, від долі, як кажуть, не втечеш. Малювання завжди було присутнім у моєму житті. І коли пішла на пенсію, я мала вже більше часу займатися улюбленою справою. До дня народження двоюрідної сестри вирішила намалювати її портрет простим олівцем, і з цього все розпочалося… Дуже вплинули соцмережі, де почала виставляти свої твори, адже завжди цікаво було подивитися на картини інших художників, почитати відгуки на свої роботи.
Перший мій альбом у Facebоok вмістив 356 портретів, а всього намалювала їх уже, мабуть, більше тисячі. Проте у відкритий доступ виставляю тільки тих, які дали на це згоду…
Коли уважно роздивляєшся роботи Наталії, то не можна не помітити, що в кожен портрет вона вкладає душу, тому вони живі, професійні та влучно передають характери зображених. Навіть не віриться, що їхній автор – художник-самоучка.

– Я малюю здебільшого з фото, – продовжує Наталія. – Пройшов той час, коли я мучила своїх подруг, вимушуючи їх позувати. Для мене велика радість, коли фото якісне, і мені залишається тільки технічно передати зображення людини, іноді додавши своє бачення. Але зазвичай приходиться малювати з любительських неякісних фото. І це завжди виклик для мене. Люблю спостерігати за емоціями замовника, люблю дивувати. Завжди радію, коли сюрприз вдається.
Наталка малює також натюрморти, квіти, пейзажі, розписує стіни, але улюбленим жанром є все-таки портрет. Треба відзначити, що її роботи є не тільки у приватних колекціях олександрійців, а й в інших містах нашої країни, багатьох країнах ближнього та дальнього зарубіжжя.
Та ось почалася війна.
– Того ранку я почула незвичні для мирного часу звуки, і як військова людина, відразу зрозуміла, що тут щось не те, – розповідає Наталія. – Звістка про війну була шоком. За кілька місяців схудла на 15 кілограмів. З початком війни я майже місяць не могла взяти олівця до рук.
Стала малювати, лише коли чоловік сестри пішов добровольцем на війну, і вона попросила намалювати їх портрет. Потім загинув мій товариш по службі Паша Карнаух, і коли писали в ЗМІ про його загибель, звернула увагу на те, що у всіх інших, хто загинув на війні, було фото, а у нього не було. І я його намалювала таким, яким пам’ятала – ще геть молодим, бо іншого фото у мене не було. Цю роботу попросили у мене в музей. Але мама Паші, побачивши репортаж про портрет по нашому КТМ, попросила цей портрет для себе. А в музей я подарувала інший портрет Паші, теперішнього. Перед війною мене запрошували в нашій бібліотеці зробити персональну виставку. Але здійснити задумане вдалося лише до Дня нашого міста.
І це дало змогу вивести себе з депресії. Працювала, як-то кажуть, і вдень, і вночі, але змогла за 10 днів підготувати 17 робіт. Виставку відвідало багато людей, а ми змогли зібрати більше 8 тисяч гривень на допомогу військовим.

Майже з початку війни волонтерю, ходжу, як на роботу, на плетіння сіток. Ще у лютому натрапила у Facebоok на заклик допомогти плести сітки – я відразу ж пішла до “Світлополки”. З тих пір я увесь час там – працюємо нашим дружнім колективом, що склався з волонтерів, і будемо працювати, доки не закінчиться війна. Коли прийде наша перемога, я зроблю виставку портретів моїх подруг-волонтерів.
Зараз є багато замовлень від родин хлопців, що на передовій. Дуже вражає, що наші воїни не забувають про рідних і друзів. Дякуючи інтернету, навіть звідти у мене є замовлення. І ще вражає те, що коли обіцяю намалювати безкоштовно або чисто за символічні кошти, люди все одно передають їх мені…

Нещодавно я виступила з ініціативою, яка допоможе у зборі коштів для ЗСУ: «Купи улюбленого кумира – допоможи ЗСУ. Раніше було модно купувати різні плакати з улюбленими акторами, співаками. Ви ж маєте можливість придбати своїй дитині чи комусь із рідних ексклюзивну роботу, кошти за яку підуть на Збройні Сили. Мені цікаво було б знати, кого з наших українських чи зарубіжних акторів ви хотіли б бачити на моїх роботах? В мене є серія портретів деяких наших та зарубіжних знаменитостей. Багато з них уже придбані, але я можу намалювати будь-кого, а кошти підуть на ЗСУ».

У переддень Дня художників Наталія написала на своїй сторінці у Facebоok: “Вітаю всіх, хто пізнав радість та захват від тв