Сергій Кузьменко про головне і особисте

Минулого тижня міський голова Сергій Кузьменко дав перше інтерв’ю нашій газеті після початку війни. Завжди усміхнений, цього дня він був не в гуморі – щойно повернувся з похорон олександрійця, який загинув на війні.

– Боляче. Скільки молодих життів забирає ця війна… Пам’ятаю всіх і кожного… Але життя триває, і нам треба працювати далі.
– Чим займається і які завдання виконує міський голова і його команда під час воєнного стану?
– Першочерговими завданнями влади є створення умов для максимально безпечного проживання у нашому місті – це фундаментальна робота, яка триває зараз і протягом трьох місяців з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації у нашу країну.
Також одним із головних наших завдань є надання притулку людям, які втекли від війни. На сьогоднішній день їх офіційно зареєстровано у місті 9 тисяч, але реально ця цифра сягає 11-12 тисяч. Ми їх мали зустріти, нагодувати, знайти житло, налагодити комунікації з державними органами влади для отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, соціальної допомоги та інше.
Другий напрямок роботи, який займає більшу частину часу, але про який не маю права розповсюджуватися, – це підтримка Збройних сил України, територіальної оборони, національної гвардії. Зараз у цих формуваннях тисячі і тисячі олександрійців. Хтось із них уже на передовій, хтось тільки тренується взяти зброю до рук. Їм потрібна наша допомога, тож ми працюємо у цьому напрямку в повній координації з військовою адміністрацією та всіма задіяними у цій роботі відомствами.
– На 2022 рік було багато планів стосовно розбудови міста – які з них будуть виконані, які – ні?
– У цьому році багато чого не буде зроблено, і це теж можна назвати жертвою війни для Олександрії – ми не можемо розвиватися, будувати, створювати, бо сьогоднішнє наше завдання – захистити свою землю, людей, свої родини і дітей.
Наші чудові проєкти, які ми підготували для втілення і які стосувалися розвитку охорони здоров’я, інфраструктури міста, культури, спорту – все стоїть на паузі.
Взяти хоча б критий спортивний манеж біля 17-ї школи. Минулого року було витрачено 10 мільйонів гривень (а всього загальна вартість цього проєкту близько 60 млн) на металоконструкції, і вони могли б бути встановлені цього року, і містяни мали б можливість грати у футбол, баскетбол, волейбол, мали б працювати секції боксу, фехтування та інші. Більше того, від цього комплексу і до ринку “Айсберг” (а це центр міста, де кілька навчальних закладів, де завжди велелюдно) планувалося зробити комфортну пішохідну зону для відпочинку зі сквером, парковкою для автівок, щоб можна було безпечно підвозити дітей до навчальних закладів – це мала б бути дуже гарна локація для міста. Але…
Що, сподіваюсь, буде завершено, так це реконструкція інфекційного відділення міської лікарні. Нам треба отримати дозвіл на завершення робіт. Адже цей проєкт пов’язаний з безпекою людей, їхнім здоров’ям. Для цього ми активно працюємо з обласною військовою адміністрацією, з урядом країни.
Стосовно ремонту доріг, то ми змогли трішки полатати ями після зими, але це вдалося зробити лише під мої особисті гарантії. Зараз уряд з очевидних причин не дає дозволу навіть на ямкові ремонти. А про капітальні ремонти доріг цього року мова взагалі не йде, хоча у нас було закладено 45 мільйонів гривень з обласного дорожнього фонду та чимала сума з міського бюджету.
Також на паузі завершення реконструкції Олександрійського театру. Тут залишився зовсім невеликий об’єм роботи по встановленню систем кондиціювання.
– Нові автобуси, придбані у Туреччині, теж не вийдуть на маршрути?
– Цей проєкт уже реалізований, але ми не можемо запустити його через форс-мажорні обставини, якими є війна. Проте ми працюємо над цим – є кілька шляхів його вирішення. Можливо, державний банк, який виділяв кошти на придбання автобусів, піде на поступки, і нам таки вдасться запустити нові машини на міські маршрути.
Що стосується комерційних інвестиційних проєктів, як-то будівництво McDonald’s та “Епіцентру”, то за юридичними, безпековими, логістичними напрямками тут є чимало перешкод, і, очевидно, їх втілення зараз неможливе. Проте вірю, що прийде час, і ці потужні компанії зайдуть у наше місто.
– Чи може місто скористатися ситуацією з переміщенням чималої кількості людських ресурсів та виробничих потужностей для свого розвитку?
– Є державна програма, яка створена на підтримку підприємств, які не можуть працювати у місцях свого розташування через бойові дії і мають евакуюватися на більш безпечні території.
У цьому плані ми активно працюємо з урядом, а мій заступник постійно працює з підприємствами, які могли б обрати Олександрію для свого нового місця розташування. Три підприємства вже запрацювали у нашому місті, ще біля десяти розглядають наші пропозиції.
Ми пропонуємо їм два великі майданчики на вільних територіях підприємств “Віра-Сервіс” та ЕТАЛ, де є всі необхідні інженерні та логістичні комунікації для швидкого налагодження виробництва. Якщо така релокація відбудеться, то будуть створені приблизно 200 нових робочих місць. Також це дасть додаткові надходження до місцевого бюджету.

– Нещодавно на території ФДП пройшли обшуки. Керівництво фабрики підозрюють у співпраці з країною-агресором. Якщо це буде доведено, то що буде з майном підприємства? Воно може відійти у власність міста?
– Олександрійці повинні розуміти, що місцеві органи влади не є учасниками процесу націоналізації – такі рішення приймаються на рівні Кабінету Міністрів.
На території Олександрії є не тільки майно фабрики діаграмних паперів, а й інше, що належить банкам, компаніям та приватним особам з Російської Федерації. Наше завдання – проінформувати уряд про їх існування. А далі – на державному рівні – буде відпрацьований механізм, за яким це майно перейде народу України. Якщо такі функції делегують місцевим органам влади, то ми виконаємо цю роботу.
– Експерти стверджують, що нас чекає важка зима через можливе ураження ворогом наших газових сховищ. Чи відпрацьовуються альтернативні варіанти опалення міста? Чи не прийшов час замислитися про видобуток бурого вугілля?
– Так, ситуації можуть бути різні, тож не дати замерзнути містянам, закладам бюджетної сфери – це зона нашої відповідальності. Тому ми відпрацьовуємо різні варіанти. Більшість наших котельних працює на газі, якого достатньо в Україні для внутрішнього вжитку. Кілька котелень можуть працювати також на альтернативних джерелах енергії. Всі технічні можливості будуть використані, щоб взимку місто могло повноцінно жити і працювати.
Стосовно стратегії переходу котелень на вугілля, то це питання не на часі. По-перше, Олександрія не має свого вугілля, а видобуток бурого вугілля можливий у перспективі лише років за п’ять при умові, що відкачку води з затоплених розрізів і кар’єрів розпочинати вже зараз. Для того щоб осушити місця видобутку, налагодити видобуток і переробку, треба роки і мільярди доларів капіталовкладень. Це величезні кошти, яких у міста немає.
Можливо, колись у перспективі держава ухвалить рішення, що це треба робити, тоді будуть й інвестиції із залученням великих вітчизняних або іноземних компаній. Нам усім добре відомо, що програма видобутку бурого вугілля у нашому місті працювала десятиліття, значить, державі це було потрібно, тож, можливо, вона знову потребуватиме такої програми. Проте, на мою думку, це далека перспектива, а зараз нам потрібно мати газ власного видобутку. І якщо стане в Україні питання, куди робити інвестиції – у видобуток газу чи вугілля, то очевидно, що вибір буде за газом.
– Для вас особисто і багатьох олександрійців футбол має велике значення, а нещодавно стало відомо, що до нас приїздив президент Української асоціації футболу Андрій Павелко. Напевно, візит був неспроста і якісь дії у футбольному житті відбуваються чи плануються?
– Сьогодні у кожного з нас, як і у всієї країни, драматична ситуація. І в спортивному житті у тому числі. Футбол не є винятком, але для Олександрії він має особливе значення, тож події, які у ньому відбуваються, хвилюють багатьох. Тому скажу, що у подальшій футбольній історії є кілька сценаріїв. Перший – “нульовий”. Тобто футбол, як і весь спорт, стоїть на паузі – закінчимо війну, а тоді будемо говорити про його розвиток. Так зараз і відбувається: болісно, важко, невідомо, що буде далі, як бути з футболістами, з їхніми контрактами, з їхніми тренуваннями, фізичною та професійною формою.
Перш за все сьогодні цікавить головна команда України. Адже якщо національна збірна виграє два останні матчі, то є можливість потрапити до фіналу чемпіонату світу. Але ж збірна не існує сама по собі – футболісти працюють у клубах. Отже, щоб вони були у тонусі, треба грати у клубний футбол. До того ж, є ще й європейський футбол – Ліга Європи, Ліга чемпіонів. Наші команди повинні представляти Україну і захищати її честь на спортивних аренах, тому існує другий сценарій – Федерація футболу планує провести консультації з урядом країни, з клубами на предмет проведення восени невеликого чемпіонату, тобто його першого кола. Можливо, на стадіонах інших країн. Щодо фінансової сторони питання, то клуби, які братимуть участь у таких змаганнях, отримають бонуси, частину з яких можна витратити на організаційні питання: переїзди, проживання у готелях тощо.
Треба зважити, що під час воєнного стану проведення спортивних змагань не можливо апріорі.
Лише у випадку, якщо замість воєнного стану у деяких регіонах України змінять юридичний статус воєнного стану, наприклад, на надзвичайний. Якщо так і відбудеться, то не раніше вересня, коли закінчиться термін діючого стану. Або ж треба проводити змагання на території інших держав. Але тоді повинно бути політичне рішення про дозвіл на виїзд футболістів за кордон, адже зараз у країні діє заборона для військовозобов’язаних громадян.
Ці питання потрібно розглядати вже зараз, адже наступного року нам треба делегувати команди для участі у цих змаганнях. Про це і йшла мова під час нашої зустрічі з президентом асоціації футболу.
– Кілька запитань з життя міста, які сьогодні мають резонанс серед олександрійців. Діяльність директора Центрального ринку Олександра Кіяшка сприймається неоднозначно. Ваше ставлення до цього питання.
– Я не хотів би, щоб мене вважали піарщиком пана Кіяшка. Він сам себе позиціонує як громадський діяч, як блогер. Він розпочав свою діяльність не за нинішньої каденції міського керівництва, а багато років раніше. Коли я призначив його на посаду директора ринку, я мав з ним кілька розмов на предмет того, що блогерство, політична активність та робота у комунальному господарстві – це різні речі.
Мої завдання новопризначеному директору були такими: нульова толерантність до корупції, комфорт для людей, які працюють на ринку, підвищення економічних показників. Останнє якраз і потрібно для створення комфортних умов працюючим і відвідувачам. Було також завдання – прибрати торгівлю з тротуарів та доріг, облаштувати територію ринку так, щоб там було зручно.
Якщо говорити про його роботу протягом минулого року, то я цілком нею задоволений. Давайте будемо відверті: не секрет, що протягом багатьох років Центральний ринок був не тільки місцем роботи великої кількості підприємців, а й місцем великої корупції. І коли ці схеми починають ламати, то ті, хто їх організовував та мав прибутки, чинять опір і ведуть “бойові дії”. Підпал автівки директора ринку – це з цієї серії подій.
А те, що ми побачили за минулий рік – то це колосальні зміни у доходах комунального підприємства. Стосовно горячкуватості директора, про якого говорять підприємці, то тут теж є над чим працювати. Так, до мене зверталися працівники м’ясного павільйону і там справді ситуація неоднозначна. Комусь не подобаються зміни, а хтось їх чекає і вітає. Але всі, хто там працює, – це наші люди, і ми несемо за них відповідальність. Подивимося, як воно буде далі. Тож працюємо, наводимо порядок, дбаємо про підприємців, створюємо комфортні умови роботи.
– Багато запитань щодо секретаря міської ради Вікторії Косяк. Чи мала вона право покидати посаду з початком війни?
– Вона не покидала своєї посади. Так, певний час вона була у відпустці, на яку мала право. Ця відпустка була викликана її особистими питаннями. А коли вона відбула її законний термін, повернулася до роботи.

– Питання про те, чим доцільно зараз займатися, а чим ні. Вас критикують за висадку квітів у парку Шевченка, мовляв, не на часі.
– Спробую відповісти творчо. Парк Шевченка для мене – це картина, яку я давно наполегливо пишу і хочу подарувати місту. Так ось квіти, чи квіточки, як там пишуть, – це для мене, як підпис автора під картиною. Була проведена величезна робота (вона йде зараз і буде, сподіваюсь, тривати і далі), вкладено стільки енергії, матеріальних ресурсів. Тож це має бути якось окреслено.

Якщо у цьому році нам не вдасться, образно кажучи, “написати” картини у спорті, інфраструктурі, охороні здоров’я або культурі, то чому не скористатися тим, що можливо зробити своїми силами? Нагадаю, на парк Шевченка не витрачається жодної копійки з бюджетних коштів.
Театральний сквер ми відкрили минулого тижня. Для розуміння ситуації наведу такий приклад. Для того, щоб сквер мав цілісну композицію, треба було прибрати двоповерхову будівлю. Можна було б залишити і так як було, але ми не пожалкували величезних, як для такої роботи, коштів тільки для того, щоб будівля не псувала загального вигляду. Тож для отримання полотна, на якому планували малювати картину, довелося викупити цю будівлю, а потім її знести. Але я вдячний господарям будинку, що вони погодилися його продати.

Не один рік ми витрачали сили, аби у сквері, як і у парку, стало красиво. Так, ми живемо в умовах війни, але нам потрібне гарне місце, де можна порадуватися створеній красі і набратися натхнення на хороші справи.
– Судячи з робіт, що ведуться у парку, цього року містян радуватимуть не тільки квіти.
– Так, ми вирішили завершити розпочате ще до війни. Парк – це великий інвестиційний проєкт, який розрахований на роки. Ним займається футбольний клуб “Олександрія” за фінансової підтримки компанії “Агро-Віста”. Тож буде продовжена робота по реконструкції центральної алеї, добудований літній театр, фонтан і площа перед ним. А також плануємо встановити комплекс дитячих майданчиків – ціле містечко з трьох локацій. Це все ще до війни за багато мільйонів гривень було закуплено в Польщі. І сьогодні ми сподіваємося, що уряд дозволить нам імпортувати це обладнання, яке вже чекає відправки з-за кордону.
Сподіваюсь, що задумане буде здійснене та слугуватиме олександрійцям і гостям міста! А щодо невдоволених, то не критикують тільки тих, хто нічого не робить.

Т. Кривунь, С. Іванов