Хранителі історії

18 травня – Міжнародний день музеїв. У цьому році він проходить під гаслом “Сила музеїв”. Олександрійцям є чим пишатися – наш музейний центр, якому, до речі, у червні виповниться 55 років, має чудову історію та майже 27 тисяч експонатів основного фонду, серед яких є речі, гідні виставкових залів першої величини. Пропонуємо вашій увазі екскурс в історію цього закладу, а також інтерв`ю з його головним зберігачем фондів – Тетяною Вальчишеною.

З офіційних сторінок

Олександрійський краєзнавчий музей відкрився у червні 1967 року. Ініціаторами його створення стали любителі історії рідного краю Н. Луценко, К. Лантух, Д. Бернадський, Ф. Мержанов, О. Жарій. Музей раніше працював на громадських засадах і завжди був осередком гуртування місцевих митців, на його базі навіть тривалий час існував клуб «У світі прекрасного».

Від серпня 1991 року Олександрійський краєзнавчий музей став державним і має комунальну форму власності.
Фонди музею поділяються на речові, образотворчі, декоративно-ужиткові, писемні, кіно, фото, фоно, природничі групи зберігання.
Структура основного фонду складається з речових, образотворчих, декоративно-прикладних, письмових, нумізматичних, нагрудних знаків, археологічних, фото-фоно-природничих фондів.
У залі краєзнавства представлена історія міста Олександрії від заснування першого поселення Усиківки до сьогодення. Тут експонуються фото міста та відомих особистостей ХІХ-ХХ століть, документи, особисті речі, матеріальні свідчення історії краю.
У залі природи представлені флора, фауна, корисні копалини Олександрійщини, а також давня історія краю – археологічні знахідки, найдавніші з яких датовані 100 тисячами років до н.е., та палеонтологічні знахідки, серед яких кістки мамонтів, бізонів, носорогів.
У другому корпусі розташовані просвітницький, історичний зали та етнографічний зал «Українська хата».
В історичному залі велика увага приділяється Другій світовій війні та АТО/ООС, особливо вшановуються олександрійці, які загинули за Батьківщину та герої Небесної Сотні.
В етнографічному залі реконструйовано типову українську хату та її внутрішній інтер’єр, представлені предмети побуту та носії української ідентичності, як-то рушники, вишиванки, писанки тощо.
У просвітницькому залі проводяться заходи та різноманітні зустрічі…
Інтерв’ю ю з головним зберігачем
– Мабуть, не буде секретом, що є олександрійці, які ніколи не були у нашому музеї, також зараз у місті багато тимчасово проживаючих людей. Що треба їм сказати, щоб вони неодмінно його відвідали?
– У музейному центрі є багато цікавих, рідкісних та унікальних експонатів: справжній космічний скафандр і речі, які побували в космосі; найдавніші живі організми, що збереглися на Землі; знаряддя праці, зроблені руками неандертальців і кроманьйонців; кістки мамонтів та інших прадавніх тварин; зразки українських орнаментів, які корінням сягають сивої давнини; ужиткові речі, з яких складалося повсякденне життя олександрійців та багато інших скарбів. Загалом у музеї 27 тисяч експонатів основного фонду і ще 6 тисяч – у науково-дослідному.
Зараз, коли у місті з’явилося багато переселенців, кількість відвідувачів стрімко зросла. Людей цікавить місто, у якому вони знайшли притулок. Ми помітили, що війна залишила негативні відбитки у їхній свідомості, адже воєнна тематика їм не дуже до вподоби, а ось природознавство діє на них заспокійливо.
– Думаю, що сучасну молодь не дуже приваблюють пожовклі паперові носії історії. Чим її можна зацікавити?
– Виходячи з потреб сьогодення, ми намагаємося максимально візуалізувати простір, робити об’ємні експозиції або у форматі 3D.
Також ми запровадили нову форму ознайомлення з історією нашого міста – це тематичні пішохідні екскурсії, наприклад, «Від козацьких хуторів до міста Олександрії». Під час екскурсії наш фахівець – гід Ольга Божко знайомить з історією заснування Олександрії. Знайомить екскурсантів з історичними будівлями ХІХ-ХХ століть, у числі яких міська дума, театр, земська управа, казначейство, синагога, пожежна частина з «мандруючим годинником» на пожежній каланчі, будинки родини Чижевських та Семена Григоровича Пищевича, купця Штромберга та лікаря Вишнивецького, жіноча гімназія та інші.
З допомогою копій світлин 1903 року та копій фотолистівок 1910-х років учасники маршруту мають можливість порівняти, як змінилися ці будівлі.
– Чув, що наш музей з`явився не за вказівкою «зверху», а завдяки місцевим ентузіастам.
– Підготовка до відкриття тривала декілька років: на підприємствах міста замовляли стенди, а олександрійські активісти шукали та приносили до музею все, що могло мати історичне або крає-знавче значення. Один з місцевих художників, до речі, зараз ми намагаємося його знайти, намалював чудові діорами, які прикрашають зали і понині.
Краєзнавець Федір Мержанов передав свій багатий архів, у якому серед іншого був безцінний документ – “Універсал Григор’єва”, де проголошувалася Україна без більшовиків. За короткий період музей зібрав кілька тисяч експонатів – з такою швидкістю не створювалися навіть великі державні музеї. Це свідчить про те, що наша установа – це справжній народний краєзнавчий музей!
У 1991 році музей став державним. Все майно було прийняте на облік, до речі, дуже суворий, та внесено до реєстру музейного фонду України. Тож зараз наші експонати – частина цього національного фонду.
З 2015 року пройшло об’єднання двох окремих одиниць – музею Миру та безпосередньо краєзнавчого. А з минулого року центр поповнився ще одним відділом – музеєм Чижевського. Тож тепер у нас три корпуси. І хоч офіційного відкриття музею Чижевського ще не було, проте його двері вже відчинилися для відвідувачів.
– Раніше в музеї, мабуть, найбільше експонатів було присвячено Другій світовій війні, але зараз іде затушовування героїчного минулого. Що кажуть з цього приводу архіви?
– Дійсно, серед експонатів було багато матеріалів про Другу світову війну, проте здебільшого вони мали не тільки героїчне, а політичне, пропагандистське забарвлення. Відкриття закритих раніше архівних матеріалів свідчить саме про це. Однак всі зібрані у музеї матеріали зберігаються у наших фондах для нащадків. Як-то кажуть, нехай історія розсудить, хто був правий. Час розставить все на свої місця.
– Які речі найбільше цікавлять відвідувачів?
– Мабуть, найдовше зупиняються перед скафандром нашого космонавта Попова. І це природньо – річ унікальна. До речі, такі скафандри виготовляли поштучно, під кожного космонавта персонально. Також цікавлять кістки мамонта, діорами та багато чого іншого.
– Який експонат вважається найстарішим в історичному плані Олександрії?
– Напевне, це цинкова пластина 1799 року з фундаменту Свято-Миколаївської церкви, яка стояла на місці нинішньої школи № 2 і яку зруйнували більшовики у 30-х роках минулого століття.
– А є речі, які не виставлені на широкий загал?
– Так, є експонати, які мають велику історичну та матеріальну цінність, але через відсутність спеціального виставкового обладнання з високим ступенем захисту, ми не маємо права виставляти їх в оглядових залах.
– Що це за речі?
– Холодна зброя XVIII століття, шабля німецького офіцера, колекція монет з Ватикану, цінні нагороди.
– Як поповнюють фонди, чи має музей право закуповувати цінні предмети старовини?
– Фонди поповнюються здебільшого за рахунок місцевих жителів, які приносять речі зі своїх архівів. Буває, вони викуповують у колекціонерів цікаві речі та дарують нашому музею. Загалом щорічно музей поповнюється таким чином у середньому на 200 експонатів. Щодо закупівлі, то у нас немає повноважень робити оцінювання та закупівлю експонатів.
Знаю, що у 90-х роках минулого століття практикувалися виїзні експедиції, у яких спеціалісти їздили по нашому регіону та збирали те, що могло бути цікавим для музею.
– Яке ставлення музейних працівників до приватних колекціонерів?
– Чесно кажучи, не дуже позитивне. Наприклад, є ентузіаст, який роками збирав дорогоцінну колекцію – він її береже, як зіницю ока. Аж раптом з ним щось трапляється – у житті всяке буває. І що далі? Як розпорядяться цим майном його нащадки? У які руки можуть потрапити дорогоцінні експонати? Чи не втратяться назавжди?
Те саме можна сказати і про музеї, створені на добровільних засадах, наприклад, при навчальних закладах. Як правило, це справа рук однієї людини – ентузіаста, і якщо, з якихось причин, він перестає опікуватися експозицією, то її майбутнє може бути сумним. Є приклади, коли зібрані роками цінні експонати припадають пилом у закритих коморах.
– 24 лютого у нашій країні розпочалася війна. Ця подія, без сумніву, ввійде в історію усієї цивілізації. Напевне, і в нашому музеї будуть відображені її сторінки?
– Олександpійський міський музейний центр планує створити експозицію, присвячену повномасштабному вторгненню Росії в Україну. Для цього збираємо тематичні матеріали, речі, пов’язані з війною.
Нині в музейному центрі зібрали декілька речей. Так, жителька нашого міста замовила у майстра Дмитра Кудрі дерев’яну іграшку: трактор, який тягне на буксирі танк, і подарувала її музею. Є також нагороди загиблого бійця.
Відкриють її у відділі історії, адже тематика цього залу має військове спрямування. Коли відкриється експозиція, сказати важко. Поки тривають бойові дії, працівники музею займаються збором матеріалу.
Але відкриття буде неодмінно – про це необхідно знати та передавати майбутнім поколінням, щоб не забували. Наша мета – не просто поповнити музейну експозицію, а й надати їй символічного та глибокого змісту. Запрошуємо всіх охочих приєднатися до примноження музейних фондів! Будемо дуже вдячні всім за допомогу! Долучайтеся! Творімо історію разом!

С. Іванов