Про забуту залізничну трагедію під Олександрією…

Ця розповідь Юрія Мухомора з київщини змусила подумки повернутися в далекі вже радянські часи і пригадати напівзабуту (а для переважної більшості олександрійців і зовсім забуту, або й просто невідому) історію страшної залізничної трагедії, що сталася тоді зовсім поряд з нашим містом – на станції Користівка. Трагедії, яка виявилася однією з найбільших навіть не у вимірах нашої Одеської залізниці, а у масштабах всього СРСР.Отже, осінь 1986 року. Вранці, звичайного робочого дня, напередодні свята 7 листопада, Олександрією поширилися якісь неясні чутки про нібито аварію на вузловій станції Користівка, де зіткнулися два потяги, обидва пасажирські, і в цій трощі начебто загинуло і постраждало чимало людей. Зауважимо: тоді не було мобільних телефонів, інтернету з його соцмережами, новинними сайтами та блогами. Офіційні ж ЗМІ просто мовчали. Все це заміняло одне лише «сарафанне радіо», і його «інформація» була дуже суперечливою: страхітливі чутки називали число загиблих від кількох десятків до кількох сотень. І що трупи звідти возили до олександрійського моргу всю ніч… Хтось вірив цьому, хтось – не дуже. Адже тільки уявімо собі: завтра –«головне всесоюзне свято» 7 листопада, День Жовтневої революції. Ну не могла тоді потужна партійна і пропагандистська «машина» допустити, щоб на помпезні, урочисті святкові демонстрації і мітинги лягла тінь «якоїсь» аварії…Тому, як на нинішній погляд, виник парадокс: всього у восьми кілометрах від Олександрії загинули десятки людей, але більш-менш широкому загалу олександрійців про це стало відомо аж після «червоного дня календаря». Комусь із чуток, а багатьом – з дуже короткого і безпристрасного повідомлення у центральній пресі та новин у програмі «Время» центрального ТБ з Москви: мовляв, в Олександрії Кіровоградської області (Україна) сталося зіткнення двох поїздів, у якому є загиблі та постраждалі, на місці працює державна слідча комісія (крапка). (Між іншим, автор цих рядків «офіційно» дізнався тоді про катастрофу десь теж аж через пару днів – з повідомлення саме у центральній газеті «Известия», що виходила в Союзі півмільйонним тиражем)…
Звісно ж, ніяких скорботних заходів, траурів по загиблих у «Жовтневе свято» бути просто не могло – навіть незважаючи на вже оголошену тоді горбачовську «перестройку» і «гласность».
Пригадується, я працював тоді на одному з підприємств міста, і тієї ночі наше керівництво (як і багатьох інших олександрійських виробництв) певні місцеві органі терміново і таємно зобов”`язали по тривозі направити в Користівку авторанспорт та іншу техніку на ліквідацію аварії. Але навіть ці робітники-механізатори, водії, газорізальники, які працювали на місці трагедії, опісля нічого не хотіли розповідати толком: очевидно, їм так наказали. Говорили лише, шо «там було страшно»…
Отож різні невиразні чутки про трагедію ще ходили якийсь час Олександрією і незабаром поступово стихли. А ми наведемо детальну розповідь людини, родину якої безпосередньо торкнулося це лихо, і пам`ять про нього досі не дає їй душевного спокою.
«Рівно 35 років тому п’ятнадцятирічний хлопчина, студент одного з криворізьких технікумів, намагався задрімати на третій полиці першого «общего» вагона потягу № 635 Кривий Ріг – Київ. То був мій брат – Мухомор Сергій, який їхав додому на свята. На жаль, проїхати далі станції Користівка Кіровоградської області у тому потязі він не зміг…
6 листопада 1986 року, о 3 годині 02 хвилини на станції Користівка криворізький потяг на повній швидкості зіштовхнувся «лоб в лоб» з потягом № 38 Київ – Донецьк.
Потужний поштовх, падіння і темрява… Крики, стогін, на братові чиєсь тіло, піднятися складно, різкий біль у спині. Потрібно вибиратися. Шокового стану вистачило на декілька непевних кроків у переповненому вагоні. Хоча ні, навіть не у вагоні, а лише у двох третинах, що залишилися від нього. З першої по п’яту чи навіть шосту секцію вагону вже не було… Натомість стиснуті, зламані та вирвані перегородки, ліжка, розкидані речі та бите скло, людські тіла.
Найбільше постраждалих було у першому вагоні криворізького потягу, в нього набилося близько 140 пасажирів, переважно студенти. За наслідками цієї катастрофи загинуло 44 людини, поранено близько 100. Постраждалих розміщували в найближчій районній лікарні міста Олександрії, тіла загиблих складали у вагоні-рефрижераторі на сусідній колії.
Дякуючи долі, брат уцілів. Так, саме долі. Братове місце, відповідно до квитка, було на початку вагона, у третій – четвертій секції, однак після відправлення потягу троє знайомих, які випадково зустрілись у тій фатальній подорожі та вирішили їхати разом, попросили Серьогу помінятися місцем. Нове місце було далі у вагоні.
Я добре пам’ятаю ранок того дня. Ми з мамою чекали вдома приїзду нашого студента, батько був на роботі та намагався зустріти брата. «Поїзд запізнюється…». Телефонні дзвінки, сухі слова в слухавці «Позовите кого-то из взрослых»”, «Ваш сын попал в железнодорожную аварию. Все вопросы в районной больнице города Александрии Кировоградской области”, і все. Навіть сьогодні важко уявити, скільки сивини з’явилося у батьків дорогою до Олександрії, як вони взагалі проїхали ті майже 200 кілометрів, не знаючи, що їх чекає…
Потім тривале лікування, реабілітація. Біль у спині ще довго нагадував про ту страшну аварію.
Того дня, точніше ночі, доля дала пожити братові ще неповних 32 роки.
Вічна та світла пам’ять загиблим!
Юрій Мухомор, 6 листопада 2021 р.».
Приміка. Пан Юрій надав у соцмережі Facebook цілу низку фото з місця трагедії з власного архіву. Очевидно, він діставав їх з різних джерел і тому за якістю знімки також різні. До деяких він зробив окремі коментарі:
1.«Це поштовий вагон “Уголька” (так тоді звався один з потягів. – Прим.авт.), сили удару вистачило, щоб він втратив свої колеса, одні й другі, і вискочив на верх першого вагона. Ну чому не було поштового вагона в криворізькому потягу?!» (У такому разі постраждало б менше людей. – Прим.авт.)…
2. «Вагон, де загинула більшість людей. Його фото нема в доступних, на жаль. Там просто ЖАХ… Все сказати, як ви розумієте, завжди складно. Їх їхало двоє, два студенти, обоє з Рокитного, два квитки, два місця, поруч…Один мусів пересісти… Вічна і світла пам’ять Олегу Пломаділу».
… Отже, два пасажирські, «набиті по зав”`язку» потяги зіткнулися лоб в лоб: люди їхали святкувати – хто на канікули (шкільні й студентські), хто в гості – до рідних і близьких. Для багатьох ця подорож стала останньою, для всіх інших обернулася фізичними і психологічними стражданнями на все життя…

В.Проценко