Головлікар: сьогодні ми тримаємось, а завтра?

Дитячого лікаря Андрія Федоровича Гришканича знають, певно, кілька поколінь олександрійських матусь – він лікує дітей уже третій десяток років. Але сьогодні наша розмова не стільки про дитячі проблеми, скільки про проблеми самих медиків, які, однак, не можуть не торкатися пацієнтів – і маленьких, і дорослих. Нагадаємо для тих, чиї діти вже виросли: А.Ф. Гришканич – головний лікар Олександрійської дитячої лікарні (називаємо заклад по-старому).
– Андріє Федоровичу, у місті говорять, що у вашій лікарні зберігся соціалізм… Що це значить?

– Мабуть, це через те, що ми чи не єдиний в Україні заклад, де при надходженні на стаціонарне лікування дитині гарантується одужання за рахунок лікарні. У нас немає сумнозвісних списків ліків для аптеки, тому що і препарати, і харчування дітям забезпечуються за рахунок місцевого бюджету. Нам вдалося зберегти краще від медичної системи М. О. Семашка, причому багато у чому завдяки міській владі. У нашому місті вже більше десяти років є добра традиція, коли бюджет бере на себе лікування маленьких городян. При цьому щороку цифри зростають, фінансуються не лише ліки, а й ремонти приміщень – капітальні й поточні. Маю відзначити, що такого немає навіть у сусідніх, більш розвинених містах. Слід зазначити, що Дитяча лікарня міста Олександрії є другим закладом в області, де дитячому населенню цілодобово надається спеціалізована педіатрична допомога. В умовах реформування – а саме, укрупнення Олександрійського району – Дитяча лікарня набуває нових можливостей щодо надання медичної допомоги пацієнтам не лише Олександрії, а й трьох приєднаних районів.
– А що взагалі потрібно, щоб успішно лікувати дітей?
– Всього дві речі: грамотний мотивований лікар і умови для його праці, причому обидві складові тісно пов’язані грошима. Потрібно нарешті зрозуміти, що безкоштовної медицини не буває – навіть якщо пацієнт не платить, за лікування все одно хтось має заплатити: держава, місцева громада, страхова компанія, благодійний фонд тощо.
– Ну якщо завдяки місцевій владі з фінансуванням у вас більш-менш гаразд, то як справи з лікарями?
– З лікарями в Україні взагалі проблема. Умови оплати праці такі, що знизилася планка для претендентів на професію. Раніше на кожне місце були великі конкурси, і до медичних вузів вступали найкращі з кращих, а зараз вступити стало простіше, вимоги знизились, і тепер до вузу може вступити навіть «трійочник». Але ж усі громадяни бажають, щоб їх лікували тільки найкращі лікарі! А головне, що випускників наших медуніверситетів радо приймають у Польщі та інших країнах Європи. Не потрібно навіть проходити тут інтернатуру, відразу після шостого курсу майбутнього українського лікаря запрошують до себе, він уже там завершує навчання, отримує диплом – і все, він європеєць, а ми не дочекалися молодого перспективного лікаря. На це місцева влада, на жаль, вплинути не може. У нас в Олександрії є певна практика по залученню молодих лікарів – особливо потрібним фахівцям влада надає контрактне житло. Але і це спрацьовує далеко не завжди. Так, житло – це дуже важливо, але ж, крім даху над головою, людині потрібне дещо інше. Як і всім іншим громадянам, лікарям треба ростити та навчати своїх дітей, розвиватися і вдосконалюватися самим, я вже не кажу про відпочинок. А зарплати лікаря «вторинки» банально не вистачає на життя!
– А скажіть, чому одного доктора діти і батьки люблять, хочуть саме до нього потрапити, а інший – ну так, просто доктор?
– У лікарні посадовий оклад молодого лікаря, уявіть собі – 5260 грн, менше мінімальної зарплати! Праця фахівця, який вісім років навчався лікувати людей, державою оцінена нижче “мінімалки”! А лікар вищої категорії, з досвідом, з 30-відсотковою доплатою за стаж, має зарплату близько 8 000 грн. І де ж цей мотивований лікар? Як ви думаєте, з яким настроєм працює лікар, який отримує такі гроші – менше, ніж водій автобуса, що везе його на роботу, менше, ніж касир супермаркета, що відпускає йому продукти, і таке інше? У нас у Дитячій лікарні працюють щирі ентузіасти своєї справи, для яких гроші не на першому місці. Але хто може засудити того лікаря, який залишить роботу через неможливість утримувати свою власну сім’ю? Разом з владою ми міркуємо щодо питання місцевих доплат лікарям. Але це не так просто, адже і без того наш бюджет складається наполовину з місцевих, «олександрійських» грошей. Намагаємося утримувати молодих лікарів не лише квартирами, а й комфортними умовами праці – наприклад, ремонтуємо приміщення лікарні, щоб у відділеннях добре почувалися не лише пацієнти, а й медики.
– Докторе, так медична реформа – це добре чи погано?
– В нинішній реформі є чимало раціональних моментів, але сьогодні вона приречена, і ось чому. Благі наміри відшкодовувати лікарням кошти за надану медичну послугу пацієнтам не підкріплені належним фінансуванням, і тому тарифи на надані послуги на сьогоднішній день значно занижені, що не дає можливості лікарням навіть забезпечити виплату мінімальної заробітної плати, не кажучи за якийсь розвиток. Проблему дофінансування традиційно бере на себе влада нашого міста, за що їй велика подяка. Але ж можливості місцевого бюджету в наших умовах не безмежні, тому, як завжди, нам доводиться в черговий раз чекати покращення ситуації.
– Ну а якою мала б бути ідеальна модель дитячої медицини?
– Ідеальна модель дитячої медицини не може відрізнятися від дорослої. У світі немає ідеальних форм охорони здоров’я, скрізь є плюси і мінуси. Але принцип простий: чим більше держава вкладає грошей у медицину, тим менше недоліків. Адже усі типи охорони здоров’я – комбіновані, тобто потребують доплати з боку держави. У нас же, оскільки держава як слід платити не хоче або не може, виходить найгірша система, від якої страждають і пацієнти, і лікарі. І невідомо ще, кому врешті-решт важче.
– Андріє Федоровичу, але ж ваша лікарня не справляє враження занедбаної, радше навпаки, і люди в коридорах здебільшого усміхнені…
– Так, на сьогодні у нас все виходить, всі свої завдання ми виконуємо – в першу чергу завдяки колективу. За останні часи багато що змінилося навколо нас, але незмінними залишилися люди – команда відданих своїй справі професіоналів, які впевнені, що гідні кращого ставлення до себе з боку держави. Але хворі діти чекати не будуть, тому поки що чекаємо ми.

Н. Фоменко