Стали найріднішими

Минулого тижня у дитячій бібліотеці ім. Ю.Гагаріна пройшло традиційне родинне свято, приурочене до Дня сім’ї, що відзначався 15 травня. На захід, організований бібліотекарями разом із міським Центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, були запрошені батьки і їхні діти – вихованці прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, усього – 52 особи. Учасникам свята була презентована літературно-музична година, показані інсценізація уривку з «Кайдашевої сім’ї» І.Нечуй-Левицького, фрагменти твору В.Сухомлинського «Сім дочок», художні номери у виконанні студентів училища культури та гуртківців Будинку дитячої та юнацької творчості. Казкові герої Домовичок та Лісовичок зацікавили дітей рухливими іграми, і вся малеча отримала солодкі подарунки від Центру соціальних служб.

Як розповіла фахівець ЦССМ, яка відповідає за соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, Юлія Совгиря, на даний час в Олександрії створені три дитячі будинки сімейного типу, де виховуються 22 дитини, і дев’ять прийомних сімей з 19 вихованцями. Форми сімейного виховання широко пропагуються. І до центрів соціальних служб часто звертаються потенційні батьки – бездітні або ті, у кого власні діти вже дорослі, а невикористаних тепла та любові вистачить ще надовго. На момент повноліття дитини прийомні батьки повинні досягти пенсійного віку. Тож 50-річним прийомним батькам не дають маленьких дітей, вони можуть взяти лише підлітків. Але ж підлітковий вік – найбільш проблемний, тому таких дітей забирають під опіку чи у прийомні сім’ї нечасто. Батьки не завжди можуть впоратися з рідними дітьми, а тут – прийомні.

Майбутні прийомні батьки проходять навчання, і потім служба у справах дітей підбирає для них дітей. Якщо взаємопідбір вдалий, нова родина переходить під соціальний супровід ЦССМ. З новоствореними прийомними сім’ями та ДБСТ працюють педагог Ю.Совгиря та практичний психолог О.Борисенко. Велике значення має психологічна сумісність батьків та дітей, якщо немає контакту, якщо дитина не чекає наступного приїзду майбутніх мами й тата, зрозуміло: родини не вийде. У прийомну сім’ю можна взяти максимум чотири дитини. Якщо дітей більше – це вже дитячий будинок сімейного типу. Зазвичай спочатку батьки беруть одного-двох дітей, адже їм треба розраховувати лише на власні сили і матеріальні ресурси. За словами Ю.Совгирі, бажаючих взяти дітей на виховання багато, але далеко не усім дозволяє дохід, який має бути не меншим, ніж прожитковий мінімум на кожного члена сім’ї. Найчастіше дітей беруть з дитячих будинків та інтернатів Кіровоградщини, у тому числі – з Олексадрійської школи-інтернату. З інших областей дітей також можна взяти, але у такому разі треба готуватися до складного бюрократичного механізму передачі. У нашій країні простіше взяти дітей у прийомну сім’ю, ніж усиновити. Взагалі, всиновлюють українських дітей здебільшого іноземці, хоча черга кандидатів-громадян України дуже велика.

Люди, які вирішили взяти дітей у свої сім’ї, насправді роблять велику справу. Життя у дитячих будинках та інтернатах накладає на психіку дітей відбиток, і щоб його позбутися, потрібно багато часу та терпіння. У дитячих будинках – свої закони і правила. Жорстокість, агресія, крадіжки – без таких якостей там важко вижити, і це міцно закарбовується у дитячу підсвідомість.

Але не будь у прийомних батьків терпіння, любові та оптимізму, у таких покинутих напризволяще дітей не було б шансу на нормальне життя. І тепер дітей з прийомних сімей та ДБСТ не відрізнити від інших, у чому можна було переконатися на святі. Усі діточки – доглянуті, здорові, розвинені та виховані. Не у кожних батьків рідні діти такі. І нехай не відразу, але ці батьки і діти стали найріднішими у світі. Хочеться вірити – все у них буде добре.

Олена Карпачова