Спасибі за вашу працю!

«Чотири місяці тому я купила квартиру в гуртожитку на вулиці 6-го Грудня, 138. Сам гуртожиток має дуже поганий вигляд, бо багато його мешканців живуть «поросячим життям», вибачте за такий вислів. Але тут живе і людина від Бога – двірник Валентина Ляхевич. Якби ви бачили, як ця тружениця від душі прибирає біля будинку і всередині нього! Шкода, що люди не розуміють, яка це невдячна робота, і не цінують її.

70 років я прожила у приватному будинку, але залишилася сама, доглядати садибу та великий город важко, тож довелося переселитися до багатоповерхівки. І тільки тоді я побачила, що це за професія така – двірник. Від щирого серця дякую Валентині Ляхевич за її щоденну працю. Бажаю їй міцного-преміцного здоров’я, терпіння, щоби вона радувала нас своєю добротою і своєю роботою ще багато років. Дякувати Богові, що є такі люди, але чомусь їх так мало».

З повагою – Валентина Козоріз

Двірники – представники тієї професії, чия праця стає помітною, коли не виконується. Коли ж усе навколо чисто і гарно – ми швидко до цього звикаємо. Кропітка щоденна робота двірника рідко коли оцінюється по заслугах. Тому ми не змогли пройти повз таку щиру подяку двірнику від мешканки гуртожитку і вирішили познайомитися з Валентиною Ляхевич особисто та розповісти про неї читачам газети “Олександрійський тиждень”.

Осінній листопад щедро вкриває землю золотавою ковдрою, яка швидко розноситься вітром, тож роботи двірникам вистачає. Валентина Ляхевич на робочому місці з сьомої ранку – добре, що і сама живе у цьому ж гуртожитку на вулиці 6-го Грудня, 138, тому часу на те, щоб дістатися до роботи, витрачати не треба. Завжди спокійна, дуже скромна і тиха, вона працює без метушні, прибирає ретельно і на совість.

У Валентини Василівни 38 років стажу. Вона працювала в РСУ, від якого і отримала кімнату в гуртожитку, потім була пекарем на хлібозаводі. Тепер уже понад 10 років жінка пильнує чистоту гуртожитків на вулиці 6-го Грудня №№ 138 і 148, прибирає не лише всередині цих двох дев’ятиповерхівок, а й прибудинкові території, а також навколо будівлі РАЦСу і ДВС. Гуртожитки старі, здані в експлуатацію у 1990 році, а відтоді жодного разу не ремонтувалися. Працює Валентина Василівна щодня з 7.00 до 14.00, у суботу – до 10.00, неділя – вихідний. Це якщо за графіком. Та насправді двірник на роботі щодня і працює скільки потрібно, не рахуючись із часом та власними силами. Треба – так треба. Взимку доводиться вставати о 3.00 ночі, щоб встигнути відкинути сніг і прокласти доріжки, аби люди змогли дістатися роботи.

Поки ми спілкуємося із Валентиною Василівною, підходять мешканці гуртожитку, вітаються, від Валентини Козоріз дізнаються, у чому справа, і всі говорять одне: «Велике спасибі нашому двірнику за роботу, таких, як вона, більше немає, нам дуже пощастило». Так рідко, на жаль, ми дякуємо за роботу тим, хто найбільше заслуговує хороших слів за чистоту і комфорт навколо. А дарма. Наступного разу, як зустрінете двірника у своєму дворі, обов’язково знайдіть для нього (чи радше для неї, бо ж, напевно, усі наші двірники – жінки) теплі слова. Людині буде приємно, а вам – світліше на душі.

І наостанок. Мешканці гуртожитку №138 на вулиці 6-го Грудня дуже просять допомоги в облаштуванні дитячого майданчика і лавочок, адже живуть у ньому молоді сім’ї з дітьми і люди похилого віку, а майданчика, наприклад, тут зроду не було. Тож, шановні керівники міста, а також меценати і майбутні кандидати, занотуйте собі, будь ласка, цю адресу.

Ярослава Волошко