Обленерго – з молотка!

     У шаленому нападі приватизаційної гарячки, від якого вже другий рік потерпають буйні голови нинішніх урядовців і можновладців, пустити на продаж планують і обленерго – звісно, ті, що ще не продані і залишаються державними. Нині до приватизації готують шість таких контрольних пакетів енергопостачальних компаній: «Запоріжжяобленерго», «Харківобленерго», «Миколаївобленерго», «Черкасиобленерго», «Тернопільоблэнернго» і «Хмельницькобленерго».

    «Я вважаю неправильним, що до сьогодні не продані обленерго. Державі залишені фактично неліквідні частки в 25% і менше, до них проявлять малий інтерес ті, хто володіє контрольними пакетами. Ми готуємо до продажу шість підприємств, усі вони будуть продані стратегічним інвесторам на конкурентній основі», – повідомив голова ДФМУ Ігор Білоус.

     Продавати обленерго обіцяють під інвестиційні зобов’язання. Окрім профільних, це також стосуватиметься соціальних та екологічних зобов’язань. У разі їх порушення активи повертатимуть у власність держави. «Умови будуть прописані, і якщо вони будуть порушені, прийматимуться відповідні рішення», – пообіцяв голова ФДМУ. (Між нами кажучи: хто-небудь знає хоча б один приклад, коли куплене велике підприємство його новий власник повертав державі за якісь там невиконані умови у попередньому, нерозграбованому і придатному для використання вигляді? Як кажуть в Одесі, не робіть мені “ха-ха”…)

    Як раніше «приватизовували» обленерго? Перша хвиля приватизації енергооб’єктів почалася ще 1997-го року – тоді також декларували благородну мету – формування конкурентного ринку електроенергії – і обіцяли залучити інвестиції на відродження галузі, адже коштів у тарифі не вистачало, а держава також не мала (та й зараз не має) змоги інвестувати відродження занепалих розподільчих мереж.

    Протягом 1997-1998 років під інвестиційні зобов’язання продали пакети акцій (від 20 до 45%) дев’яти обленерго (загалом в Україні було 27 обласних енергопостачальних компаній). Крім того, нові власники (Григоришин, Суркіс, яких прикривав «сірий кардинал» української влади часів Кучми Віктор Медведчук) отримали право взяти в управління державні пакети акцій ще трьох обленерго. Із приходом нових власників платежі цих обленерго в енергоринок України відразу ж зменшились у 100-200 разів! У відсотковому ж відношенні розрахунки на енергоринку «живими» грішми скотилися до 5-7%. Це був найстрашніший період для української енергетики, під час якого її працівники по 10 місяців не бачили зарплати, а співробітники атомних електростанцій НАЕК «Енергоатом» у білих халатах наприкінці 90-х навіть пікетували Кабінет Міністрів. Бо безпека і технічний стан АЕС ставали не просто загрозливими, а катастрофічними. А ми, споживачі, ще пам’ятаємо так звані «планові відключення електроенергії» 90-х років, коли через день кожен мікрорайон міста по черзі на 2-4 години занурювався у темряву. Чи може, ці факти ніяк не пов’язані між собою? Дивно, але зараз про них у поєднанні з заяложеним поняттям «ефективний власник» чомусь не заведено згадувати…

     Лише 2014-го року екс-заступник міністра економіки, колишній член НКРЕ Василь Котко назвав речі своїми іменами: «Це була так звана тіньова приватизація – її ініціатором виступали певні бізнес-групи, а не держава. Фактично, це був розпродаж компаній за борги».

    У 2001 році розпочався другий етап приватизації – тоді продали пакети акцій ще шести обленерго. Як прийнято вважати, це була прозора приватизація із залученням стратегічного інвестора. Проходила вона на тлі економічного підйому. «У результаті показово чесного продажу акцій держава отримала пристойний виторг. Нові власники забезпечили стовідсоткову поточну оплату електроенергії. Рівень оплати спочатку складав 85% – це стало величезним досягненням (?!). А деякі обленерго платили навіть всі 100 відсотків! Після дворічної відстрочки вони сплатили всі борги за попередні роки», – згадує ті часи Василь Котко. (Втім, і тут не варто стверджувати все так життєрадісно: «планові відключення» споживачів продовжувалися ще й у 2001 році)…

    Проте з часом (наприкінці епохи Януковича) стратегічний інвестор – американська AES – пішла з України, адже їй доводилося працювати в нерівних умовах із тими власниками, які були наближені до влади, а отже, мали небачені преференції, звичайно, щедро оплачуючи послуги державних мужів.

     У 2011-2013 роках прокотилася третя хвиля приватизації. У конкурсах брали участь лише ті підприємства, які вже володіли акціями енергетичних підприємств. У результаті власниками енергетичних компаній, акції яких були продані в 1-й та 3-й хвилі приватизації, були одні й ті ж самі угруповання. «Це був цільовий розпродаж державного майна. Роль держави зводилася до того, щоб без зайвого шуму майно спрямовувалося в потрібні руки. Робилося все, щоб стратегічний інвестор на цьому етапі не з’явився», – стверджує Василь Котко. За його даними, жодних інвестицій від приватизації енергетика не отримала. Щоб був ефект від приватизації, держава повинна була створити вигідні регуляторні та законодавчі умови для залучення інвесторів, здійснювати чесну політику стосовно всіх учасників ринку.

    Але нічого із цього не зробили, тому енергетика стрімко деградує. Від сильного вітру відразу сотні населених пунктів залишаються без світла, тому що розподільчі мережі давно відпрацювали свій проектний ресурс.

    Сьогодні важко прогнозувати наслідки запланованої – останньої – хвилі приватизації обленерго, адже продавати об’єкти під час кризи дуже ризиковано, – у цьому переконана більшість експертів.

    Згода урядового комітету на продаж стратегічних підприємств свідчить про те, що влада прагне консолідувати навколо себе великий бізнес напередодні соціально-економічної кризи. Так вважає голова партії «Успішна країна» Марина Дєдушева.

   На її переконання, заява уряду про приватизацію стратегічних державних підприємств в умовах продовження конфлікту на Сході України і структурної слабкості української економіки є невиваженим рішенням. Держава не отримає реальної вартості цих активів.

   «У бюджеті на 2016 рік уряд планував залучити 17 млрд грн від приватизації. За перше півріччя в казну надійшло тільки 42 млн грн. Дірку закрити нічим — МВФ кредитів не дає, а ЄС може надати тільки макроекономічну допомогу, і тільки в обмін на зняття заборони експорту деревини», – зазначає Дєдушева.
На думку політика, підприємства, швидше за все, приватизують компанії, підконтрольні українським олігархам. І разове «вливання» у бюджет України коштів від продажу зазначених підприємств допоможе уряду ще півроку балансувати на грані дефолту.

    «Планові надходження від приватизації прибуткових держпідприємств складають менше 1 млрд дол., тоді як ще 12 років тому “Кри-воріжсталь” продали за 4,8 млрд дол. Все це виглядає як купівля лояльності напередодні нового політичного сезону. Тільки об’єднавшись з олігархами, влада зможе стримати соціальні протести, пов’язані з надвисокими тарифами, девальвацією гривні і глибокою політичною кризою в парламенті. Але гірка іронія долі полягає в тому, що українські державні підприємства олігархи куплять за гроші, які раніше безперешкодно вивели в офшори, не заплативши податків в Україні», – вважає М.Дєдушева.

    Політик нагадує, що незважаючи на заявлений урядом курс на деолігархізацію і боротьбу з виведенням капіталів, такі великі «податкові гавані», як Кіпр і Панама, досі не внесені в офіційний список офшорних зон в Україні.
Експерт робить висновок, що замість розпродажу прибуткових і стратегічних державних підприємств уряд повинен зосередитися на боротьбі з виведенням капіталів з України і запуском механізму стимулювання малого та середнього бізнесу. Але навіщо йому (уряду) так ускладнювати собі життя? Значно простіше сьогодні ж розпродати все, а завтра – хоч потоп…

О.Іванченко