У Раді Європи поганому не навчають

     Олександрійка Світлана Віряс-кіна, громадський активіст, екс-депутат міської ради VI скликання, директор невеликого, але успішного приватного підприємства, нещодавно взяла участь у Всесвітньому форумі, який проходив у Страсбурзі (Франція). Вона представляла Україну у складі групи з різних регіонів нашої держави. Вільно володіє англійською мовою. До речі, пані Світлана була єдиним представником від Кіровоградської області у своїй групі, хоча кількість її земляків-претендентів налічувала чверть сотні. Ми попросили пані Світлану детальніше розповісти про цей захід.

     – Це був світовий форум «Підви-щення ролі молоді у розвитку демократії в Україні». Організатори – Конгрес місцевих та регіональних влад Ради Європи. Є така організація, знаходиться у Києві, протягом 2016 року вона провела чотири відповідних семінари серед різних регіонів. Навчання проходили у столиці та інших містах України групами по 25 осіб, всього їх пройшли 100 учасників. До речі, група з кіровоградського регіону навчалася першою. Потім, після закінчення семінарів, було обрано всього 20 осіб від України за критерієм «молоді лідери віком до 35 років», які й отримали право продовжити навчання у Страсбурзі. Всі витрати на поїздку учасників узяла на себе запрошуюча сторона (Рада Європи), включаючи й оформлення віз.

      – Отже, ви пройшли цей шлях спочатку. Як вам удалося взяти участь у столичних семінарах?

   – Просто прочитала запрошення в Інтернеті, що в Києві проходитиме ось такий семінар. Для участі у навчанні необхідно було мати чітке уявлення про те, що відбувається у твоїй області. Мені подобається навчатись, а також для мене завжди цікаве все, що стосується Кіровоградщини, тому я подумала: чому б і не поїхати? Навчання проходили в столиці протягом чотирьох днів у лютому цього року. А коли семінари закінчилися, нам вже розсилкою приходили повідом-лення: мовляв, буде проходити світовий форум, якщо бажаєте взяти у ньому участь, пришліть резюме, опишіть своє бачення, чи буде Україна демократичною державою. Отож усі бажаючі писали такі маленькі есе, відправляли все це в офіс Ради Європи і вже там з усієї кількості обрали 20 щасливців. З Кіровоградської області я була одна.

    – Як були побудовані форуми?

  – У Страсбурзі форуми тривали три дні – з сьомого по дев’яте листопада. Перший день – відкриття заходу, зустріч з новообраним президентом Конгресу місцевих та регіональних влад Європи. Це жінка, до речі, перша на цій посаді. Після знайомства з нами вона у розмові зокрема відзначила дуже важливу роль регіональних лідерів у роботі з молоддю. У великих містах, як відомо, молодь більш активна, а в маленьких – навпаки: молоді люди намагаються кудись виїхати, отож треба працювати насамперед з ними.

    Потім відбулося відкриття власне форуму та обговорення теми: чи важлива освіта (формальна, неформальна), чи потрібно вивчати принципи демократії у школах і чи необхідно навчати цим поняттям людей похилого віку, бо вважається, що досі на пост-радянському просторі важко вдається донести до суспільства справжнє розуміння демократичних цінностей, толерантності тощо.

   Наступного дня робота була розділена по лабораторіях, їх було запропоновано близько тридцяти на вибір кожного учасника: про навчання, запровадження демократії, про боротьбу з корупцією, вибори і багато інших тем. Я обрала для себе широку тему навчання засадам демократії, а саме: демократичне навчання городян та інтернаціональне навчання, тому що мені це особливо цікаве. Зокрема мене, наприклад, приваблює також питання отримання освіти нашою молоддю в Європі.

    Третього дня ми зустрічалися з послом України в Раді Європи Дмитром Кулєбою, який серед іншого розповів про свої завдання і роль щодо підвищення іміджу нашої країни у західноєвропейському суспільстві. Того ж дня відбулося закриття форуму.

   – Але цим завдання не вичерпалися?

  – Так. Крім вищезгаданих форм спілкування і навчання, нам запропонували багато тематичних виставок, фольклорних виступів представників Болгарії та африканських народів. Тобто робота не обмежувалася суто суспільно-політичними рамками, а носила ще й пізнавально-культурний характер.

  А після Страсбургу 10 листопада, згідно з програмою поїздки, ми ще відвідали невелике німецьке містечко Каппельродек. Це був ознайомчий візит на тему «Залучення молоді до процесів прийняття рішень». Там нас зустрічали аж три мери – не лише цього міста, а й ще двох інших міст. Вони ділилися власним управлінським досвідом, розповідали, як у них відбуваються процеси самоорганізації місцевого населення, про участь у них молоді. Розповідали також про особливості місцевих виборчих процесів, про щоденні проблеми інфраструктури міста, вирішення питань комунального характеру, у тому числі – санітарії, вивозу та утилізації побутового сміття, тобто про ті питання, які, напевне, є актуальними для всіх без винятку міст та їхніх громад. Різниця тільки у тому, що у нас комунально-побутові новації лише починають розвиватись, а в них це все вже давно налагоджено і успішно працює, хоча згадані міста порівняно малі за розмірами. Якщо навіть усім відомий Страсбург, за нашими мірками – невелике місто, то Каппельродек взагалі має населення лише 6 тисяч осіб! Та незважаючи на це, місцеві влади дуже тісно працюють з молоддю. Особливо у Каппельродеку, наприклад, владні органи охоче беруть бажаючих на стажування, тощо. Тому що проблема виїзду молоді з малих міст і містечок там насправді теж стоїть гостро, от влада і намагається її вирішувати різними шляхами. Тут, як мені здається, нам варто багато чому у них повчитись, адже наші міста і селища давно від цього потерпають.

   А що стосується зайнятості, це невелике містечко, розташоване в горах неподалік від кордону зі Швейцарією, спеціалізується переважно на виноробстві.

   – Чи вдалося оглянути місто?

  – Так, але, на жаль, замало (як на мій погляд). Лише у день прибуття (це була неділя) вдалося трохи оглянути Страсбург. А в робочі дні – ми працювали з 9 до 18 години, а виходили з залів Ради Європи майже о 20-й. Отож лише ввечері вдавалося трохи погуляти, помилуватись архітектурою, історичними пам’ятками обох міст – Страсбурга та Каппельродека. Але навіть з побаченого склалися незабутні враження: я була в багатьох містах Західної Європи, у німецьких – у тому числі, але у Франції бувати ще не доводилося жодного разу.

   – Як ви збираєтеся застосовувати отримані знання? Чи вони – лише для розширення власного кругозору?

   – Безумовно, збагачення свого світогляду для мене дуже важливе, але не тільки це. Наприклад, коли я була депутатом міської ради, відчувала сама, що мені бракувало необхідних знань, адже депутатству ні в школах, ні у вишах не навчають. Отож тільки згодом я стала розуміти, що для того, аби бути ефективним у політиці і приносити людям користь, одного бажання замало. А визначення «єврооптиміст» – це якраз про мене. Тобто я хочу, щоб Україна за своїм рівнем стала (і вона стане!) високорозвинутою державою. Я також хочу, щоб і мої діти жили тут, у цій країні, але в ній треба ще багато чого змінити: передусім ментальність і взаємостосунки між людьми, погляди на життя. Європейські загальнолюдські цінності у цьому плані мені дуже імпонують.

   – Чи означає сказане, що ви не відмовилися від намірів подальшої роботи у політиці?

   – Поки що ні, не відмовилась. І вважаю, що отримані знання ще знадобляться мені чи то у громадській, чи у політичній роботі. Також дуже сподіваюся, що прийде та команда, з якою я зможу працювати. Крім того, завдяки таким заходам з’являються нові суспільні зв’язки і з іншими країнами, і всередині України. До речі, Рада Європи не стоїть від них осторонь, а пропонує різні грантові проекти, у яких я, як учасник програми, можу брати участь. І можливо, колись спільно чи з міською радою, чи з громадськими організаціями зможу якісь з них реалізувати.

Олександр Наріжний