Окт
19

Знаю як!

Рубрика: Відкрита трибуна. Автор: Lena

    Сьогодні у нашій новій рубриці слово надається олександрійцю, пенсіонеру Володимиру Донцю.

  – Три з половиною роки пройшло після революції Гідності, і весь час чуємо: реформи, реформи, але скільки не кажи “халва”, в роті солодко не стане. І реальних змін ми, прості українці, не бачимо, адже все те “добро”, що робить теперішня влада, перекривається страшним монстром, який виріс в Україні за 25 років. Назва йому – корупція. В результаті Україну все більше душить зашморг МВФ, який вимагає підвищити тарифи, пенсійний вік, але не бачить, що більшість національного доходу осідає в офшорних зонах. Корупційні схеми від бурштинової, податкової, митної мафій приносять такі доходи, що ми могли б жити без кредитів. Але чи потрібно це нинішнім можновладцям? У результаті країна потрапила до десятки найбідніших, а основне досягнення – безвіз до Європи – сприяє лише збільшенню трудової міграції за кордон.

    Так що робити? Піднімати проти влади третій Майдан? Блокувати або страйкувати? Та Путін спить і бачить, як ми піднімаємося з протестами, щоб під шумок ще щось загарбати за прикладом Криму. Я вважаю, що після революції Гідності ми не з тих реформ почали. “Риба починає гнити з голови”, – каже народна мудрість, а в Україні парламентсько-президентська форма правління, отже, з реформи парламенту треба було починати.

      Уявіть собі, що на виробництві, де ви працюєте, повний безлад: робітники постійно прогулюють, а коли і з’являються на роботу, то можуть півдня просиджувати в буфеті або займатися підробітками для сторонніх замовників, навіть у найвідповідальніші моменти ігнорують накази начальника цеху. У той же час у кінці кожного місяця, незважаючи на результати роботи та відпрацьований час, справно отримують від хазяїна, який за цим мовчки спостерігає, заробітну плату, оздоровчі, грошові надбавки та інше. І все це вони самі собі призначали. Дійсно, більшої маячні важко собі уявити. А тепер зробіть заміну: робітники – це депутати, виробництво – парламент, начальник цеху – спікер, а от хазяїн – це народ, який цих депутатів вибрав, щоб вони на нього працювали. І ви побачите реальну картину нашого життя.

    За роки незалежності у більшості політиків склалося поняття, що у Верховну Раду треба прорватися за будь-яку ціну, щоб “у мене все було і за це нічого не було”. Вони вважають, що працювати на народ зовсім необов’язково. Вкотре при трансляції сесії чуємо, як спікер закликає депутатів зайти до зали, щоб проголосувати за важливий законопроект, закриває засідання через відсутність депутатів на робочих місцях. І що ж? На фронті це називають дезертирством (розстріл), на виробництві – прогулом (звільнення), і лише у Верховній Раді це пуста риторика (як кухаря перед котом Ваською у відомій байці Крилова). Часто показують невдоволених громадян, які приходять до ВР, на Банкову, під Кабінет Міністрів. Але, вибачте, Президент і Прем’єр-Міністр – один на 45 мільйонів, а депутат – десь на 100 тисяч. Крім того, згідно з регламентом ВР, 4-й тиждень кожного календарного місяця впродовж сесії відводиться для роботи народних депутатів з виборцями, причому депутат зобов’язаний за цей тиждень, “згідно з законом”, вислухати виборців і в разі потреби зробити депутатський запит до того ж президента або міністра, щоб дійсно допомогти. Але про таку роботу депутата прості виборці ніде не чули, тому й процвітає скрізь корупція й безлад. Де ж вихід?

     Повернемося до прикладу з уявним підприємством. Що зробив би реальний хазяїн, побачивши такий безлад на виробництві? Хіба б він звільняв усіх разом, а потім набирав інших робітників, навчав би їх, організовував усе з нуля, притому абсолютно не маючи гарантій, що щось зміниться в їхньому ставленні до роботи і навіть найбільш добросовісні з них не піддадуться спокусі збагачення чи прогула? Ні, він звільнив би за статтею найбільш запеклих прогульників та ледарів. Інші відразу почали б ставитися до роботи інакше.

    То щоб побудувати дійсно демократичне суспільство, де реальна влада буде належати народу, пропоную пригадати слова Леніна: «Какое бы то ни было выборное учреждение или собрание представителей может считаться истинно демократичным и действительно представляющим волю народа только при условии признания и применения права отзыва избирателями своих выборных». Точно сказано, і не треба мене зараховувати до прихильників забороненої Компартії. Ленін так тільки красиво і правильно обіцяв, а прийшовши до влади, одразу заявив: «Диктаторская власть и единоличие не противоречат социалистическому демократизму». Так само і в наш час перед кожними виборами закон про відкликання депутатів обіцяли прийняти і ВО «Свобода», і «Народний фронт», і «Удар», але все так і залишилося на папері.

    Тож я вважаю, що потрібно негайно прийняти такий закон, але щоб він був дієвим, а не таким беззубим, як той, що був прийнятий у 1995 році та вже втратив чинність. До речі, по ньому так і не було нікого відкликано. Новий закон повинен мати такі основні моменти:

    1) Усі депутати, вибрані за партійними списками, мають бути прикріплені до округів, де вони повинні будуть звітувати про свою роботу і можуть бути відкликані. У подальшому вибори слід проводити за мажоритарною системою з обмеженням кількості кандидатів тільки представниками партій, які входять до місцевих органів влади даного округу. Адже якщо партія не може пройти в органи місцевих рад, то які є шанси в її кандидата? І навіщо витрачати кошти на його виборчу кампанію?

   2) Процедура відкликання: організація зборів виборців округу, висування альтернативного кандидата, збір підписів та частини коштів на проведення процедури проводить партія, яка вважає, що на даний момент її кандидат може зібрати більшість голосів при повторному голосуванні в даному окрузі. Кошти для проведення процедури відкликання та перевиборів потрібно збирати разом із підписами про відкликання депутата. Аби все політичне життя не зациклилося на суцільному відкликанні, сума їх повинна бути диференційована в залежності від середнього заробітку в окрузі.

    3) Процедура відкликання повинна бути об’єднана з процедурою вибору нового депутата, тобто фактично є другим туром виборів, зміщеним у часі, і в ній беруть участь лише два кандидати.

    Що це дасть?

   1) Підвищить дисципліну у ВР та якість законів, адже депутата можна буде відкликати як за порушення закону про його статус, так і за голосування за антинародні та лоббійські закони та поправки.

    2) Поліпшить якість роботи Кабінету Міністрів, бо при слабій антинародній роботі прем’єр-міністр може дочекатися, що в його кабінет прийде лідер опозиції і заявить: «Вибачте, в результаті останніх відкликань моя партія отримала більшість у парламенті, і зараз це моє місце!»

    3) Підвищить активність політичного життя партій у первинних ланках, адже до звіту перед виборцями кожного місяця треба буде готуватися і чинному депутату, і його опонентам. Тож осередки партій в округах повинні будуть активно працювати, а значить, ми побачимо нових молодих політиків.

    4) Підвищить якісний склад ВР, оскільки при активному політичному житті в первинних осередках зростає вірогідність попадання до ВР дійсно народних обранців, політиків з твердою позицією.

     Ми показали світу свою гідність під час Майдану, ми показали світу свою мужність у протистоянні з сильнішим ворогом, отже ми можемо показати і справжню демократію.

    Тож закликаю підтримати та розповсюджувати це звернення, а також зайти на сайт Верховної Ради і підписати петицію про прийняття цього закону.

Думки пенсіонера В. Донця записав Сергій Гавриленко

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11