Июн
19

Вибір раз і назавжди

Рубрика: Новости. Автор: Lena

   Існує категорія людей, які, сформувавши певний світогляд, обравши один спосіб життя чи просто віднайшовши одного разу особисті уподобання, залишаються їм вірними назавжди. Це може бути що завгодно: хтось усе життя збирає поштові марки, інший не може жити, не складаючи віршів – навіть просто так, «у шухляду», тобто для себе; ще хтось не уявляє свого існування без якогось одного-єдиного, але власного виду спорту чи іншого улюбленого заняття. А ще буває проста відданість раз і назавжди обраній професії.

   Рентгенолог Олександрійського онкодиспансера Ніна Олексіївна Рушковська, як зараз, пам’ятає той далекий 1952 рік, коли вона вступила до Київського медичного інституту. Тільки заведи розмову про її колишні студентські роки – і вона з великою вдячністю буде перелічувати тодішніх викладачів – світил вітчизняної медицини, які вели її нелегкими стежками до вершин науки. Корінна олександрійка, закінчивши столичний виш, Ніна повернулася до свого міста. Першим місцем роботи було терапевтичне відділення лікарні, яка знаходилася тоді у Жовтневому мікрорайоні. А незабаром виявилося, що місцевій медицині потрібний кваліфікований рентгенолог, і молодий спеціаліст-терапевт поїхала на шестимісячні курси навчання до Харкова. Взагалі тоді лікарів часто направляли на різні курси підвищення кваліфікації – Ніні Рушковській за всю її лікарську кар’єру довелося щонайменше 10 разів пройти такі навчання у Києві тривалістю по 6 -8 місяців.

    Трохи згодом Жовтневу лікарню об’єднали з Перемозькою, у ній і працювала Ніна Олексіївна до 1967 року рентгенологом. А потім її перевели до міського онкодиспансера, де вона і досі трудиться. На сьогодні загальний стаж її роботи – без двох місяців 59 років.

    – Що вплинуло на вибір професії?

   – Пам’ятаю, дуже хворів батько, і мені змалечку хотілося його вилікувати. Потім це вже переросло у цілком свідомий вибір.

    – Коли було найлегше працювати у вашій трудовій біографії?

  – Тоді, коли медицина була достатньо матеріально забезпечена: гарна апаратура, касети та все інше Ось у мене рентген-апарат випуску 1978 року. У місті один такий залишився. Я з нього просто пилинки здуваю, щоб працював, бо запчастини до такого апарата вже навряд чи знайдеш, також мало хто з фахівців знає, як його ремонтувати і обслуговувати, а апарат хороший, дає якісні знімки. Ми ж тут, як і раніше, знімаємо на плівку, а не на папір. Я вважаю, що на плівці краще прочитаєш інформацію, ніж на роздрукованому на папері знімку чи на комп’ютерній томограмі. А це, як ви розумієте, надзвичайно важливо при постановці діагнозу.

    – Що найважче у вашій роботі?

  – Знаєте, тут особлива атмосфера. Специфіка нашого закладу така, ну ви розумієте. До своїх хворих встигаєш звикати. І коли хтось із них вмирає… Це дуже важко психологічно і надзвичайно шкода людину. А загальна картина захворюваності, на превеликий жаль, дедалі погіршується, до того ж рак у нашому місті і взагалі у країні – «молодшає». Оце найважче та найгірше.

    Але приємно, коли завдяки своєчасному діагнозу вдається врятувати людину, подовжити їй життя. Такі люди потім ще довго підтримують з нами дружній зв’язок, вони – наші, одним словом.

    – Ваш висновок є визначальним у постановці діагнозу, чи не так?

   – Часто навіть у вільний час, вдома думаєш про хворих: чи все правильно я визначила? Стаж, досвід, звісно, велике значення мають, але я постійно працюю з літературою. А якщо все-таки у чомусь сумніваюся, то тоді рекомендую людині консультацію в обласному онкодиспансері. Я люблю свою роботу, вже навіть не уявляю себе без неї.

    – Напевне, ви можете пригадати багатьох із колишніх відомих у місті лікарів?

   – Звичайно. Перш за все, це мої колишні колеги. Віталій Павлович Фабрика – рентген-терапевт, Раїса Федорівна Платова, вона була на цьому ж місці рентгенологом, коли я ще працювала в мкр-ні Перемога, до неї я часто зверталася за професійною допомогою і консультаціями. Валентина Ігнатівна Платова, колишній головний лікар нашого онкодиспансера. Всіх пам’ятаю як дуже гарних фахівців. Знала я також і Осмоловського, головного лікаря Центральної лікарні. Вимогливий був до підлеглих, до персоналу і дуже уважний до пацієнтів, гарний і організатор, і хірург. Він же перший у нас у місті зробив операцію на легенях. До нього цього не робив ніхто. А зараз у нашому закладі теж досвідчений і фаховий персонал. Головний лікар Володимир Петрович Хірса, він же і хірург дуже кваліфікований.

      – Що треба, аби нинішня вітчизняна медицина змінилася на краще?

   – Щоб нею керували наші фахівці, а не іноземці. А наших лікарів треба постійно навчати і підвищувати їхній фаховий рівень, як це було колись. Ну і безумовно, щоб матеріальне, технічне забезпечення, медикаменти – все було на належному рівні. Ну як можна, коли ось у таких закладах, як наш, де у людини постає питання життя і смерті, де люди важко хворі, вони вимушені продавати останнє, щоб купити ліки, препарати… Наша наука повинна більше приділяти уваги онкології.

   І насамкінець окрема думка керівника – говорить головний лікар Володимир Хірса: “Ніна Олексіївна – людина широкої душі, якби таких було більше. Ніколи нікому не відмовляє у консультації, бувало, що до неї зверталися навіть під час її відпустки. Ну і звичайно, хороший фахівець з безцінним досвідом роботи. А ще, мабуть, ви не знаєте, як гарно вона вишиває: ось це, наприклад, її робота – подарувала мені. Ось таке невелике вишите панно з квітами, як на мене, тут присутній певний художній задум: під різним кутом зору ви побачите різні композиції. Ось така вона неординарна особистість, наша Ніна Олексіївна”.

О.Іванченко

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11