СКАЗИТИСЯ МОЖНА…

Нещодавно у вітчизняних ЗМІ різних рівнів розповідалося про загрозливу ситуацію, яка склалася в Україні з захворюванням на африканську чуму свиней. Але біда не ходить одна: існує загроза й іншої пошесті, яка, на відміну від “африканки”, може бути смертельно небезпечною не лише для домашніх тварин, а й для людей… Про неї ми попросили розповісти начальника управління ветеринарної медицини в Олександрійському районі Станіслава Лум’яника.

– Викликає велике занепокоєння становище стосовно сказу. Він з’явився у восьми селах, де захворіло 10 тварин: 5 лисиць, одна вівця, 1 собака і 3 коти (бродячі). Найдавніший випадок стався в с. Олександрівці, куди забігла хвора лисиця. Її забили ще у жовтні минулого року, але оздоровчі заходи досі не проведені, хоча на них відводиться термін 60 днів. Чому ми їх не застусовали – тільки тому, що немає вакцини. Вакцина надається державою, і зараз цей препарат виділяється у недостатній кількості, тому наша служба на даний час виконала в районі всього 30 відсотків планових щеплень собак і котів. У зв’язку з таким становищем відбулося засідання Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії під головуванням першого заступника голови райдержадміністрації Ю.Коваля, де ми запропонували розглянути питання про можливість закупівлі вакцини хоча б частково за кошти сільських рад, адже сказ є дуже небезпечною хворобою. Небезпека її полягає передусім у тому, що вона є антропозоонозною, тобто на неї можуть захворіти і тварини, і люди; щороку в світі помирає більше 55 тисяч людей. Слід наголосити: хвороба невиліковна як у людей, так і у тварин, кінець буває лише летальний, отож вихід тільки один – профілактика. Нещодавно ми таки отримали 4 тисячі доз вакцини і план у нас такий: у районі треба провести щеплення понад 9 тисячам собак і 8 тисячам котів. Ця кількість надана сільськими радами, і вона стосується лише свійських тварин. Перш за все вакцинація домашніх тварин буде проведена в Олександрівці та Червоній Кам’янці, де також ситуація є застарілою. Але, на жаль, у районі розвелося ще й багато бродячих тварин, яких ми, звісно, прищепити не зможемо. Саме тому і трапляються випадки з бродячими котами, які забігають у різні домоволодіння та нападають і на людей, і на тварин. У згаданих випадках лабораторний аналіз вбитих котів показав, що тварини були скажені.

– Якими можуть бути запобіжні заходи проти поширення хвороби?

– Бродячі коти і собаки зазвичай є ланкою переносу хвороби, оскільки вони можуть мати контакт з лисицями (а вони, як бачимо з кількості випадків, найчастіше є носіями сказу). Форма хвороби може бути як агресивною, коли тварина нападає на інших тварин та людей, так і не агресивною. Тому я хотів би звернути увагу людей на такі аспекти: треба пам’ятати, якщо вас укусила будь-яка тварина, слід перш за все добре промити рану господарським милом (у ньому великий вміст лугу, який вимиває і знешкоджує таким чином вірус, котрий, імовірно, потрапив до рани). По-друге, не треба поспішати зупиняти кров – з нею теж можливе часткове видалення з рани вірусів. Потім треба продезінфікувати рану будь-яким відповідним засобом і обов’язково звернутися до травмпункту! А ми таку тварину, якщо вона жива, ізолюємо і будемо спостерігати за нею протягом 10-15 днів. Якщо виявиться, що тваринка здорова, тоді ми надаємо лікарям відповідну довідку, і вкушену людину не прищеплюватимуть. Якщо тварину відразу вбили і десь поділи, то це велика помилка. Справа в тому, що у даному випадку вбиту тварину треба доставити у міжрайонну ветеринарну лабораторію, її мозок ми відправляємо до обласної лабораторії, і тільки там проводяться необхідні дослідження. Якщо висновок про сказ позитивний, то тут все зрозуміло: треба негайно вживати заходів. У разі негативного результату районна лабораторія продовжує дослідження. Звичайно, якщо є всі ознаки сказу (тварина агресивна, у неї виділяється слина тощо), то тут її треба відразу знищити. А якщо ні, то не слід негайно вбивати: можливо, тварина вкусила людину випадково, і тоді ми за нею спостерігатимемо визначений нормативами час. Це головне, що треба знати людям.

– Який інкубаційний період сказу?

– Напевне, ви пам’я-таєте, що у 2002 році у нашому районі був трагічний випадок: у с. Дівочому Полі 11-річну дівчинку вкусив за живіт кіт, незначна ранка швидко загоїлася, але аж через два з половиною місяця проявилися клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період – це час від потрапляння вірусу в організм до появи перших клінічних ознак. При сказу він може бути від трьох тижнів до року і більше. Тривалість, в основному, залежить від трьох чинників: від місця укусу – оскільки цей вірус рухається по нейронах зі швидкістю 4 міліметри за добу. Отож якщо людину вкусили в обличчя, то прояви хвороби можуть бути приблизно за 3 тижні, а якщо, скажімо, за ногу, то це може бути до року і більше. Дівчинку кішка вкусила в область пупа – інкубаційний період тривав 2,5 місяця. Другий фактор: період залежить від кількості занесеного вірусу і третій – від глибини укусу. Чим глибша ранка, тим скоріше вірус дістанеться по нейронах до мозку. Ми тут не говоримо про імунну систему людини та інші фактори. Чому завжди летальний наслідок? Справа у тому, що вірус потрапляє у головний мозок і просто руйнує його. І якщо в медицині можливі найрізноманітніші дуже складні операції з трансплантації хворих органів тощо, то вражений мозок ніхто на зможе відновити. Отож вихід один: профілактика. При підозрі на хворобу – відразу до лікаря, і в разі відповідних висновків людині будуть робити уколи, тільки так її можна врятувати. Чим скоріше зроблені щепленя – тим краще.

Звертаюся до людей: я переконаний, що ми все-таки будемо забезпечені вакциною в необхідній кількості, тому треба обов’язково прищепити всіх домашніх котиків і собачок, незалежно від того, де їх тримають – у квартирах чи на подвір’ях приватних садиб. Сподіваюся, немає потреби наголошувати на тому, що мисливських собак, які можуть мати контакт з лисицями, необхідно прищеплювати проти сказу обов’язково. А громадяни повинні сприяти ветеринарній службі у проведенні щеплень, бо нерідко так буває, що власники тварин посилаються на зайнятість чи знаходять сотню інших причин, аби уникнути профілактики їхніх чотириногих, і тільки коли гряне грім… Досвід мені підказує, що там, де господарі намагались обдурити спеціалістів, потім нерідко траплялася біда. Підтвердження – випадок у Червоній Кам’янці, де господар привіз собаку з іншої місцевості, але не повідомив нашу службу. Собака захворіла на сказ, на тій же вулиці захворіла і вівця, і лише тоді про цей випадок повідомили ветеринарну службу. Тому знання і свідомість населення у даному питанні мають дуже велику вагу.

О.Наріжний