24.09
2019

Добірка жахливих фотографій в одній з олександрійських груп у Facebook просто вразила – як люди можуть жити в таких умовах?! Фото супроводжував допис Людмили Терещенко, з усього видно – небайдужої особи, яку зафіксовані на світлинах проблеми стосуються особисто. На фото – жахливі нутрощі і зовнішня убогість гуртожитку для незрячих на вулиці 6 Грудня, 5. У тому, що люди з інвалідністю змушені виживати у таких умовах, дописувачка звинувачує керівника Олександрійського УВП УТОС Павла Лук’янчука, до речі, тотально незрячу людину.

«Гуртожиток знаходиться в занедбаному стані, роками не ремонтувався, відсутні комунікації, в той час як мешканці всі послуги оплачують у повному обсязі згідно з виставленими рахунками, які дорівнюють 2000 гривень на місяць плюс ПДВ. І на додаток до всього, 6.08.2019 року зроблено останній «подарунок» – відключено електроенергію, – пише Людмила. – Пан Лук’янчук 12 років при посаді, і це його обов’язок – турбуватися про інвалідів, надавати інвалідам робочі місця та створювати належні умови для проживання».

Звичайно, картина побаченого лякає, і люди у коментарях висловлювалися здебільшого на адресу мера, не знаючи, що гуртожиток знаходиться на балансі Олександрійського учбово-виробничого підприємства УТОС і не фінансується з місцевого бюджету. Українське товариство сліпих (УТОС) – Всеукраїнська добровільна громадська організація інвалідів по зору, а учбово-виробничі підприємства УТОС не перебувають у державній власності, це так звані ПОГ – підприємства об’єднань громадян. Держава допомагає їм як через пряме фінансування проектів, так і побічно, надаючи пільги з оподаткування, створення держзамовлень у підприємств системи УТОС. Це щоб було зрозуміло – усі свої споруди підприємства УТОС утримують самостійно, як і горезвісний олександрійський гуртожиток.

Як виявилося, цей гуртожиток перебуває на балансі Олександрійського УВП УТОС з моменту створення самого підприємства у 1935 році, тобто 84 роки. Розташований він у старій, дореволюційній будівлі, яку ще у 90-х визнали непридатною для проживання. Щороку УТОС власними силами намагається ремонтувати приміщення, але фінансів на капітальний ремонт не вистачає, проте й так зроблено чимало: замінені труби водопостачання на пластикові, відремонтована покрівля, приводяться до ладу внутрішньобудинкові мережі. У гуртожитку 12 кімнат, 5 з яких вільні, але найцікавіше те, що проживають у них люди, які не мають жодного відношення до УВП УТОС і не є інвалідами по зору. Живуть без оформлення і документів, бо колись так склалися обставини, що їм не було куди подітися, і УТОС, пожалівши їх, пішов їм назустріч. Практично у кожного мешканця знайдеться де жити, але чомусь вони обрали саме цю мало придатну для життя оселю і ремонтують свої приміщення самі, як можуть. Про це розповів директор ПОГ Олександрійське УВП УТОС Павло Лук’янчук. Ну ремонт – то таке, інше питання – не платять за проживання та послуги, через що майже у кожного величезні борги по 12-15 тисяч гривен. До речі, плата за проживання у гуртожитку УТОС (увага, не падайте!) становить 3 гривні 60 копійок за квадратний метр. За кімнату у 20 квадратних метрів – 72 гривні на місяць… Жахливий рахунок на 2 тисячі гривень, фото якого у Facebook показала Людмила Терещенко, – за опалення, вартість якого розкидають на фактично проживаючих. Ці проживаючі не мають жодних підстав займати кімнати гуртожитку – з першого квітня їм не продовжили договорів найму, повідомив директор УВП УТОС. Але як виселити людей з незатишних помешкань – ніхто не знає. Не будуть же цим займатися незрячі? А борги тим часом продовжують накопичуватися – минулого року, за словами П.Лук’янчука, збитки від гуртожитку склали близько 50 тисяч гривен.
Словом, для УТОСа цей гуртожиток – непосильний тягар. Адміністрація підприємства і рада б передати його у комунальну власність, але не все так просто. Міський голова Степан Цапюк, до якого Павло Лук’янчук ще у 2016 році ходив з цього приводу на особистий прийом, пообіцяв вирішити це питання і доручив зайнятися цим начальнику УЖКГ Андрію Некрасову. З того часу пройшло понад три роки, а проблема так і залишається нагальною – гуртожитком місцеві чиновники не займаються, вочевидь, така руїна на балансі їм не потрібна. В інших містах України, де діють підприємства УТОС, гуртожитки давно знаходяться у власності місцевих громад, але їхні приміщення значно новіші. Наше ж, олександрійське, уже у 1935 році, коли його передали УТОСу, вже новим не було, а зараз, через 84 роки, взагалі дивно, що збереглося, – завдяки бодай якому ремонту та догляду. Але, зрозуміло, далі там проживати небезпечно. Певно, що крім міської влади, допомогти УТОСу більше немає кому. Шановне керівництво міста! Допоможіть людям!

Олена Карпачова

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень