Сергій Кузьменко: життя поза кабінетом
Це давно заплановане інтерв’ю з колишнім головою Кіровоградської обласної державної адміністрації Сергієм Кузьменком, а нині президентом футбольного клубу «Олександрія», почалося для мене більш ніж несподівано.
Ми зустрілися біля будівлі олександрійського театру, де зараз триває реставрація. Скажу зразу: враження приголомшливі. Ніяк не менші, ніж свого часу від нашого театру ім. Кропивницького.
Потім невелика екскурсія Олександрією: реконструйований кінотеатр, парк, стадіон… Нарешті, елегантний Будинок футболу, за своїм дизайном абсолютно європейський. Говорили довго, хоча Кузьменко регулярно поглядав на годинник, а екран телефону з вимкненим звуком спалахував чи не кожну хвилину.
– Сергію Анатолійовичу, після п’яти років регулярної присутності в інформаційному просторі Кіровоградщини вас тепер можна побачити тільки на футболі і ще якось раз на Дні міста в Кропивницькому. З політики так різко не йдуть. Чому стали відлюдником?
– Юхиме Леонідовичу, якщо ми розмовляємо, значить, це суперечить вашому твердженню. Звичайно ж, ні. Я спілкуюся з багатьма людьми. Коли я йшов з посади губернатора, ми домовилися з вами про те, що обов’язково ще будемо зустрічатися. Виконую свою обіцянку і готовий відповісти на всі ваші запитання.
– Запитання філософського характеру: чи є життя після відходу з високої посади?
– Я думаю, людина повинна займатися в житті тим, що їй подобається. І міряти своє життя строком служби на якійсь посаді не зовсім, напевно, правильно. Якщо ти за своєю натурою активна людина, яка любить творити, яка вірить у майбутнє і хоче змінити світ на краще, то неважливо, в якому кріслі ти знаходишся або не маєш крісла в принципі, а просто займаєшся своєю улюбленою справою, – ти завжди будеш визнаний суспільством.
Я в житті займався різними проектами. Починав з роботи в бізнесі. Це була велика частина мого життя, і я вважаю її успішною. Тому що сьогодні справа, яку я разом з хлопцями починав, жива, вона активна, вона продовжує розвиватися. Я радий тому, що колись став керівником Олександрійського району і мав можливість змінювати життя району, робити його кращим. Я вдячний жителям Кіровоградщини за те, що вони в 12-му році делегували мене в парламент. Я вдячний їм за підтримку і шодня намагався бути корисним для цих людей.
І, звичайно ж, та частина життя, коли я був керівником області, для мене важлива, ємна і за змістом подій, і за тим, що ми зуміли реалізувати. Тому я цілком задоволений цим періодом, але політика – це не приватна власність, коли ти зайнявся якоюсь справою і займаєшся нею нескінченно довго і скільки тобі подобається. Політика має регламент – від виборів і до виборів. За той період, який наша команда працювала в облдержадміністрації, я вважаю, ми зробили багато добрих справ. Як вони оцінені, й чи оцінені вони в принципі? Я думаю, час дасть на це відповідь. А те, що цей період закінчився, – це нормально, природно. Ми ж люди дорослі й адекватні, розуміємо: один період завершується, щоб почався новий.
– Ваше звільнення було прогнозованим, «штатним», але, тим не менш, не залишилося у вас почуття образи або досади від рішення нового президента? Як ви думаєте, може, вистачить країні вже, врешті-решт, ось цих тотальних зачисток чиновників, які з 2004 року не припиняються ні на один період? Може, пора вже оцінювати людей за ділами їхніми?
– Я повністю з вами згоден в тому, що країною повинні управляти не тільки нові, але й професійні люди. А що стосується образи, я думаю, це щось з дитинства. У політиці немає місця для образ, тут є факти, і давайте виходити з того, що люди вирішили, обрали молоду людину президентом України. На ньому зараз величезна відповідальність, фактично парламентські вибори пройшли під гаслом «Підтримаємо Зеленського ще раз». І сьогодні практично тільки одна людина в країні, напевно, має таку високу і повну легітимність.
Мені відомо, що багато людей досі не знають, кого вони депутатами вибрали, тому що за фактом голосували за Володимира Олександровича. Тому я, чесно кажучи, не заздрю президенту України, на якому лежить така величезна відповідальність, особиста відповідальність перед кожним громадянином України за ті рішення, які він приймав і буде приймати. І не тільки за свої, але і за ті рішення, які приймає парламент, тому що це його парламент, і за ті рішення, які приймає уряд, тому що це його уряд. Фактично президент взяв на себе відповідальність за всі рішення, які прийняті в цій країні. І я, як громадянин України, вірю в те, що, незважаючи на відсутність у нього політичного досвіду, він сам про це каже, президент буде швидко вчитися і прагнути до того, щоб приймати правильні рішення. Тому що його успіх – це успіх моєї країни, а значить, успіх того, чим займаюся я.
– Ми не раз з вами розмовляли, і ваші відповіді були завжди коректні по відношенню до керівництва країни. Зараз ви вже не чиновник, можете, нарешті, дозволити собі висловлювати те, що думаєте?
– Я завжди висловлюю те, що думаю, – і коли був чиновником, і коли сьогодні просто громадянин України. Мої позиції й оцінки не змінюються залежно від займаного крісла. Я нічого не вигадував, коли говорив, що ми починаємо будувати дороги і це добре, цим потрібно займатися далі. Коли ми займалися децентралізацією і створювали громади, я був упевнений в тому, що це правильно, і люди, маючи гроші ближче до свого дому, будуть раціональніше їх використовувати і робити своє життя кращим. Я нічого не вигадував, коли говорив, що це правильно і це потрібно робити. І сьогодні вже є приклади, коли громади, створені на Кіровоградщині, за своїм комфортом живуть краще за своїх сусідів. Моя думка проста: цю реформу потрібно продовжувати, філософське питання – продовжувати адміністративно чи в дискусії з суспільством? Я думаю, що потрібно продовжувати дискусії з суспільством, але проведення реформи, звичайно ж, треба обмежувати 20-м або 21-м роком. Я це говорив, коли був при владі, і говорю зараз, коли не маю відношення до виконавчої влади.
Коли ми починали медичну реформу, я був упевнений в тому, що сільська медицина – це не виборча кампанія Порошенка, це можливість людини в селі прийти до лікаря. Ми побудували амбулаторії, купили автомобілі для сільських медиків. В області придбано більше 50 хороших автомобілів. Це означає, що в 50 населених пунктах є мобільний лікар, який може приїхати до пацієнта. Це означає, що людина може за допомогою телемедицини отримати консультацію в районній лікарні, в обласній, в республіканській. Це те, що ми зробили для людей.
Ми провели реконструкцію об’єктів охорони здоров’я третього рівня – це наша дитяча обласна лікарня, і обласна лікарня, і кардіоцентри, і онкоцентри, і госпіталь для учасників бойових дій, і «швидка допомога». Це ефективне використання грошей, які інвестувала держава як з центрального рівня, так і з обласного, для того, щоб система надання медичної допомоги була більш якісною.
Так, в економічних умовах країни, що воює, коли левова частина бюджету йшла на армію, звичайно, у нас не вистачало ресурсів для того, щоб правильно оцінити працю лікаря або медсестри. Але ми створили інфраструктуру, ми створили можливість. Сьогодні не треба витрачати сотні мільйонів гривень, щоб побудувати елементарне приміщення, купити обладнання й організувати належну роботу. Сьогодні гроші потрібно направити на те, щоб платити гідну заробітну плату. Я сподіваюся, що те, що було обіцяно новим урядом, буде виконуватися, і ми будемо рухатися в правильному напрямку.
Тому я сьогодні говорю про те, що так, при владі ми втілили у життя багато вдалих проектів. І те, що ми побудували тільки державних доріг 200 кілометрів за три роки, – це хороший показник. І я сподіваюся, що за наступні три роки буде побудовано принаймні ще 200 кілометрів державних доріг. І якщо вони не будуть побудовані, це питання вже не до мене.
Тому не так важливо, перебуваєш ти в кріслі чи ні, головне – говорити правду. Будеш говорити правду – будеш зрозумілий людьми на будь-якому місці.
– Щоб будувати дороги, щоб підвищувати зарплати лікарям, медикам, журналістам, потрібно, щоб запрацювала економіка. У цьому сенсі які рішення президента, парламенту, Кабміну турбують вас найбільше?
– Ви знаєте, я не можу сказати, що дуже пильно стежу за всіма рішеннями, які сьогодні приймає влада, але мені здається, прийняти за півроку фундаментально важливі речі, які вплинуть на економіку, швидше за все, не можна. Це по телевізору можна розповідати про те, що ми в «турборежимі» щось відразу змінюємо. І насправді, так, швидке прийняття рішення – це вже непогано, але зміни в економіці, як і зміни в житті людей, миттєво не відбуваються. Ось швидко прийняли державний бюджет на 2020 рік – і що? Скажіть, він несе в собі якісь фундаментальні рішення, які змінять нашу економіку або рівень життя людей?
– На жаль, ні.
– Зауважте, це ви сказали. Я, напевно, не найбільший економіст, але нічого унікального, революційного в цьому бюджеті не бачу. Це бюджет, при якому всі будуть потроху отримувати. Традиційні речі будуть відбуватися, але бюджет-2020 не дав нам відповідь на запитання, коли ми станемо жити краще.
Реформи – це перш за все секторальна економіка. Давайте поговоримо про сільське господарство. Питання його реформування у нас неймовірно заполітизоване, і пов’язано це з ринком землі – продаємо ми землю чи не продаємо.
Прихильники ринку починають приводити численні приклади, мовляв, у всіх просунутих державах земля є товаром. Значить, у нас повинно бути точно так само. Це логіка зрозуміла, і про це вже сказано дуже багато. Але давайте скажемо ще і про те, скільки років існують ці просунуті держави і який шлях пройшов їхній ринок землі.
Тепер наступне запитання: який рівень доходів фермера в США, Британії, Франції та інших державах? Звичайно ж, це люди з доходами набагато вищими, ніж сьогодні у їхніх українських колег. І коли ми говоримо, що у нас повинно бути точно так само, ми трошки лукавимо, тому що у нас ситуація абсолютно інша.
У нас країна, яка знаходиться у військовому конфлікті, у нас молода країна, нам 30 років ще немає. Правильно? І, відповідно, стверджувати, що у нас все має бути, як у них, не вийде, тому що у них інші інституції, інші можливості, інша стійкість економіки, у них, нарешті, інший менталітет у людей, так? І найголовніше, у них інші економічні умови ведення фермерського бізнесу.
Сьогодні український фермер стоїть перед вибором. Він зароблені гроші інвестував куди? Купив новий комбайн, новий трактор, побудував якийсь ангар і тік. Потім він подумав, що йому потрібна якась переробка, побудував цех, тобто інвестував зароблені гроші в створення інфраструктури для свого бізнесу. Як ви думаєте, залишилися у нього гроші? Скоріше за все, ні. Він сподівається на новий урожай. Але тепер у нього буде питання: йому створювати нові робочі місця, розвивати переробку чи купувати землю?
Якщо зараз кожен фермер зароблені гроші повинен буде інвестувати в те, щоб купити землю, то у нього не буде оборотних коштів, він стане ще біднішим, але він буде з землею. Напевно, він піде в банк, закладе цю землю, отримає необхідний для роботи кредит. А хтось побоїться це зробити, а хтось не ризикне купувати землю. Питання складне, і однакової для всіх відповіді немає і бути не може.
Україна – цивілізована країна, ми поважаємо право власності, а право власності гарантує людині не тільки можливість володіти, а й розпоряджатися своєю власністю. Якщо у людини є земля у власності, вона повинна мати право нею розпорядитися. І цю проблему дійсно потрібно вирішувати. Але не можна її спрощувати до рівня, що ми, умовно кажучи, будемо робити точно так, як в усьому світі, і ніяк інакше! У цьому плані потрібно бути акуратним: декларуючи, що ми хочемо стати високотехнологічною країною, хочемо створювати переробку і торгувати не сировиною, а готовою продукцією, боюся, ми можемо піти не в той бік. Гроші, які Україна, фермери або інші інвестори витратять, щоб купити землю, не підуть на розвиток сільського господарства, а інших ресурсів, щоб створити інфраструктуру, логістику, переробку аграрної продукції, у нас так і не буде. В результаті ми залишимося на тому ж рівні.
Давайте поглянемо на ситуацію з точки зору людини, у якої сьогодні є п’ять гектарів землі і яка, по ідеї, продавши її, повинна стати багатшою. Сьогодні вона отримує орендну плату на рік близько…
– Кажуть, платять 200 доларів за гектар…
– Ну, 200 сьогодні не платять. Напевно, сьогодні ринкова ціна оренди за гектар 120-150 доларів. Ну, округлимо, нехай отримує на рік 750 доларів. Яка буде ціна землі? Хтось каже, тисяча доларів, хтось говорить – дві. Припустимо, що півтори тисячі доларів. Скільки людина отримає за те, що продасть свій пай? 7500. Це орендна плата за 10 років.
Навіщо обманювати людей, навіщо говорити про те, що, коли він продасть землю, він буде щасливим і багатим? Ні, це неправильно. Тому що він буде мати можливість за 10 років отримати ті ж самі гроші, але при цьому він буде залишатися власником землі, будуть залишатися власниками землі його діти і внуки. Спочатку треба було сказати правду, а не розповідати казку про те, що, прийнявши якийсь закон, ми змінимо ситуацію кардинально.
Я хотів би почути відповідь від людей, що ініціюють цю реформу, що ми отримаємо через п’ять, через 10 років у сільському господарстві? Це дуже важливе питання. Є люди, які відповідають за прийняття цих реформ, і я сподіваюся, що вони все-таки збалансують всі ризики, проведуть консультації і з тими людьми, хто займається бізнесом на цьому ринку, має певні знання, і з тими, хто вже проходив це, у кого є досвід. Тому що суть криється в дрібницях. Можна закон так виписати, а можна трохи по-іншому, так?
В Україні сільське господарство – це глобальне питання, не можна приймати рішення, як кажуть, з кондачка. Давайте ще раз розберемося, вивчимо. Я далекий від думки, що всі ті люди, які будуть натискати кнопки, – великі професіонали в аграрному питанні. На Кіровоградщині обрали п’ять народних депутатів. Не впевнений, що ці п’ять народних депутатів, які будуть натискати кнопки в залі (а саме вони будуть це робити!), глибоко розбираються в сільському господарстві. Ну так запросіть більше професійних людей, які працюють на цьому ринку, і приберіть помилки, які можуть повести країну не в той бік.
Сьогодні це не тільки мої побоювання, я спілкуюся з багатьма людьми, і вони переживають, тому що сільське господарство – це база для України. Сьогодні ми виробляємо та експортуємо більше зерна, країна більше заробляє, значить, не все так, напевно, погано, як хтось нам розповідає? Чи хтось намагається зробити реформу на догоду людям, які на нас хочуть заробити? Може бути. Це буде неправильно, якщо ми приймаємо це рішення не в інтересах власників землі чи тих, хто працює на цій землі, а на догоду якимось фінансовим інститутам, групам чиновників або якимось потенційним інвесторам українським і неукраїнським, які на цьому хочуть просто заробити .
Складне питання, може, я занадто емоційно про це розповів, але я вірю, що влада буде приймати правильні рішення.
– На мене величезне враження справила інфраструктура футбольного клубу «Олександрія». Чесно кажучи, не припускав побачити таке велике господарство. Я б із задоволенням поговорив з вами про футбольний клуб, але не хочу відбирати хліб у Юрія Ілючека. Але одне запитання вам все-таки задам: чи не стали ви тепер більше втручатися в роботу головного тренера?
– Передавайте Ілючеку привіт. Він став великим другом і шанувальником футбольної команди «Олександрія». Я йому вдячний за те, що він знаходив час і разом з командою був на багатьох матчах, у тому числі і в Європі, розповідав в області про те, як «Олександрія» відстоювала честь України на європейських полях.
Дійсно, футбол сьогодні в моєму житті займає багато часу, і в тому числі тому, що у нас вперше в історії нашого клубу була можливість захищати честь країни на європейському турнірі в Лізі Європи. Це була не тільки честь, але ще й велика відповідальність. Для мене було важливо, як ми будемо виглядати на тлі наших колег з європейських клубів, який футбол ми будемо демонструвати, і я хочу подякувати Володимиру Богдановичу Шарану і всьому тренерському складу за те, що вони разом з професійними футболістами показали, що в Україні є хороший футбол. У мене повна довіра до тренерського штабу, до пана Шарана. Вони професійні люди і точно знають, як створювати футбол на полі, ну а моя задача – створити умови для того, щоб вони могли цим займатися.
– Останнє запитання – про найближчі плани. Чи є у вас цікаві пропозиції по роботі від великого бізнесу й політики? Що збираєтеся міняти в житті?
– Люблю будувати. Ось і зараз займаюся трьома великими проектами. Перший – це олександрійський театр. Другий – олександрійський кінотеатр. Є ще план – біля стадіону в парку ми побудуємо об’єкт, який буде мати інфраструктурне значення для Олександрії. Не хотілося б в деталі вдаватися, але це велика робота, і я як людина, яка любить створювати, цими проектами буду займатися найближчим часом, поки ми їх не реалізуємо.
Чи є у мене пропозиції, які стосуються економіки, бізнесу чи політики? Так, природно, є. Є пропозиція від моїх партнерів очолити великий бізнес, я думаю над цим. Є пропозиції від різних політичних партій взяти участь у їхніх проектах. Але я після 2014 року прийняв для себе рішення більше в політичні партії не вступати. Чи буду як громадянин України брати участь у якихось виборчих кампаніях? Думаю, що нічого не можна виключити. Нічого немає неможливого, і коли прийде час цих подій, я буду ще раз зважувати, ще раз буду радитися, і тільки тоді прийму рішення.
У мене все нормально з пропозиціями, вони є, але найголовніше: те, чим я займаюся, – подобається людям.
Юхим Мармер, «Україна-Центр»
Залишити відповідь