Июл
14

Новиною «номер один» минулого тижня, як відомо, стали результати британського референдуму стосовно подальшого членства «туманного Альбіону» в Євросоюзі. І ця тема так жваво обговорювалася в українських ЗМІ, що мимоволі здивуєшся, чому це ми так близько взяли її до серця? Та все одно – питання виходить цікаве…


Взагалі британці завжди дуже обережно ставилися до всього нового, що відбувалося у них на континенті. Брати участь у європейських справах для них мало сенс лише тоді, коли завдяки цьому з’являлося право якогось серйозного впливу на рішення Євросоюзу. А чергова «британська образа» останнього часу виникла після обрання головою єврокомісії Жан-Клода Юнкера, проти якого начебто був британський уряд: мовляв, до нашої думки не дослухалися. Чому саме проти Юнкера – а він якраз є одним з лідерів концепції максимально щільної інтеграції ЄС. Британська ж точка зору на євроінтеграцію протилежна: мінімум залежності, максимально обмежитись якимись економічними вигодами і головне – політично якомога менше інтегруватися.
Передреферендна кампанія у Великобританії виявилася складною і навіть кривавою: була вбита жінка-депутат парламенту, яка агітувала за те, щоб залишатися в Євросоюзі, її вбивця скоїв злочин зі словами «Думай про Британію!». Але це наслідки. Якщо говорити про причини об’єднання у євроспільноту ще на початку 90-х років, коли фактично світ постав перед глобалізацією, тоді з’явилися об’єктивні виклики для цього, чітко виражені загрози – радикалізація ісламу, міжнародний тероризм, демографічні процеси та ін. На думку політологів, помилка була зроблена ще тоді: політичні та економічні проблеми вийшли на перший план і виявилися відірваними від інтересів людей. Перші проблеми в ЄС почалися ще у 2005 році, коли Франція і Нідерланди на референдумі не ратифікували Європейську конституцію. Так що ці дві країни ще тоді вже стали такими собі першими «штрейкбрехерами» всередині Європейського союзу і, до речі, невідомо, як вони себе поведуть далі, після британського рішення. Великобританія ж увійшла в ЄС однією з останніх, за це проголосували тоді 62 відсотки її громадян.
Але не варто кричати ні «все пропало», ні «все добре», як це роблять євроскептики і єврооптимісти відповідно. На думку оглядачів, це, скоріше за все, об’єктивний процес, сказав аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач в інтерв’ю каналу «УР-1»: «Євросоюз себе не реформує, він не відповідає на нові виклики, які стоять перед світом, перед ним самим, і це може стати певним каталізатором змін у ЄС. Якщо ж цього не станеться, то у Євросоюзі найближчим часом можуть бути серйозні проблеми. Інтеграція повинна була йти відповідно рівням: коли до спільноти входять країни з дуже різними економічними рівнями, а їм встановлюють однакові правила, така система не може працювати нормально».
А тепер знову про наслідки, спочатку – для Великобританії, адже голосування там було дуже неоднорідним: Північна Ірландія і Шотландія однозначно хотіли залишитись у ЄС, голосування це показало. Більше того, деякі впливові представники Шотландії навіть заявили, що в такому разі шотландцям варто знову повернутися до ідеї виходу з самого Об’єднаного королівства.
Крім відставки Девіда Кемерона, про яку відразу ж усі заговорили після референдуму, є побоювання аналітиків, що наслідки для самої Великобританії у разі її виходу можуть бути набагато серйознішими, ніж для Євросоюзу. Це, на їхню думку, було ірраціональне рішення британців (як ми знаємо за результатами голосування, у більшості своїй – англійців): з одного боку, сказати своє «фе!», з іншого – спробувати зіграти на національній значимості з вигодою для себе. Але результат голосування неочікувано поділив націю приблизно на дві однакові частини, які потенційно можуть увійти між собою в конфлікт. До речі, вже наступного дня на сайті британського уряду з’явилася петиція про проведення повторного аналогічного референдуму, яка дуже швидко набрала потрібну кількість голосів, необхідних для розгляду. Втім, це нагадує махання кулаками після бійки або спробу змінити правила гри після того, як гру вже програно. Такий сценарій – повторні голосування – можливий, як ми знаємо, хіба що в Україні, їхній же уряд, скоріше за все, на це не піде.
З іншого боку, процедура виходу країни з ЄС є дуже нечітко прописаною. Ні результати референдуму, ні навіть рішення британського парламенту про «брексіт» самі по собі нічого не вирішують. Хоча існує Лісабонський договір про Євросоюз 2007 року, у якому є 50-а стаття про вихід країн з ЄС. Вона передбачає, що така країна повинна вступити в переговори з іншими членами союзу і вони повинні тривати не менше, ніж 2 роки та закінчитися новим договором між країною, яка хоче вийти, й іншими країнами ЄС. У договорі мають бути прописані всі узгоджені умови. Без згоди всіх членів, які виставлятимуть кожен свої умови, вихід неможливий. Відомо зокрема, що Іспанія вже тут як тут: її уряд миттєво зреагував на ситуацію і зараз окрилений ідеєю про повернення Гібралтару від юрисдикції Великобританії під як мінімум подвійний (спільний з нею) суверенітет. Тобто виходить насправді, що увійти до Євросоюзу дуже складно, а вийти з нього – ще важче.
Дратує лідерів Євросоюзу і те, що Британія, яка і раніше була на особливих, виняткових правах у Євросоюзі (на відміну від інших мала власну грошову одиницю, не входила в Шенген тощо), у лютому 2016 р. добилася ще додаткових преференцій для себе, але при цьому все одно заявляє про вихід. Тому багато хто з очільників різних інституцій ЄС висловив у відповідь і своє «фе», мовляв, якщо вже зібралися, то тікайте собі негайно, і не треба нам дворічних переговорів з вами.
«Тривале прощання може лише спровокувати новий «парад» подібних референдумів в інших країнах. Але це, скоріше, емоції, бо як же тоді Лісабонський договір? Та й самій Британії навіть при всьому її бажанні залишити ЄС зробити це швидко навряд чи вдасться: 45% відсотків експорту країни задіяно на ринку Євросоюзу, а це – величезна залежність від нього. Звісно, Європа з її державами нікуди не зникне, але нові торговельні угоди Великобританії доведеться укладати з кожною країною окремо і, скоріш за все, на умовах СОТ, які є набагато жорсткішими», – вважає директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала (інтрев’ю ТРК «Ера»).
А європейській системі доведеться теж адаптуватися до ситуації. Адже все залежить від політичних настроїв країн-лідерів ЄС: якщо у франко-німецькому тандемі, де також подекуди лунають від опозиційних сил ті ж виклики, що й у Великобританії, переможуть «вихідні» тенденції, то у такому разі Євросоюз взагалі ризикує залишитися «союзом бідних країн». А виклики для невдоволення громадян багатих країн Євросоюзу, між іншим, є дуже серйозними і цілком обґрунтованими: взяти хоча б одну з недавніх великих проблем – Грецію, у яку ЄС вбухав уже стільки мільярдів євро, або іншу, не менш гостру – імміграційну проблему.
Ну а які ж наслідки всього цього для України? Бо деякі вітчизняні ЗМІ мало не захлинаються від плачу: «Смертельний удар по Євросоюзу!», «Тяжкі перспективи для європартнерства і безвізового режиму з Україною!»…
Столичні аналітики тут дуже стримані: вони не драматизують ситуації і не надто розраховують на якесь диво. Справді, що стосується нашого безвізового режиму, то вихід Грейт Брітн з Євросоюзу сам по собі на нього ніяк не вплине, оскільки їй і раніше це було абсолютно байдуже: дана держава, повторимось, не входить в Шенгенську зону. А стосовно економіки, фахівці відзначають, що доволі ліберальні правила торгівлі України з Великобританією були і раніше, отож оптимісти сподіваються принаймні на збереження такої вільної торгівлі. Правда, при цьому доведеться переглянути і переукласти відповідні угоди у зв’язку з можливою зміною статусу Великої Британії. А щоб вони вийшли взаємовигідними – тут уже питання до вітчизняної дипломатії. Ну і звичайно, питання про членство України в ЄС затягнеться, скоріш за все, не на роки, а на десятиліття (з цим навіть переконані єврооптимісти не сперечаються), отож єдиний вихід для нас усіх – зміцнення і розвиток вітчизняної економіки. Тоді, можливо, і примарне членство в ЄС не буде здаватися нам манною небесною…

О.Осауленко

Один комментарий

  • ПенсіонЭр пишет:

    Помнится было…» Бродит призрак по Европе, призрак коммунизма»…
    І ця бродяча приблуда, знайшла свій притулок і втілення на 1/6 частині суші, під назвою «Російська імперія»…
    Тепер нову європейську примару (сакральну мрію для Украіни) прийнято за безперечний взірець, лозунг, за «лінію горизонта» — чим довше йдеш — тим вона далі. Іноді, щоб це не було так очевидно — вішають попереду фейса тяглової скотини — пропагандистську морквину. — Ефект близькості (ілюзія) відновлюється…і «надежды юношей питают, отраду старым подают».
    При цьому високопарно і пророче заявляють — «Европу треба будувати ТУТ»! Просто, «ниШто не вечно и не ново, под Луной»…бродячие призраки, снявши цилиндры и одевши вышиванки, по прежнему мастерски, довлеют над нами!

    Мне нравится! Thumb up 0

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11