Июн
6

Нещодавно відкрилася нова низка матеріалів Panama papers, які включають інформацію про 200 тисяч фірм, фондів і фундацій у двадцять одній офшорній зоні. Ця публікація має форму бази даних з можливістю легкого пошуку. «Панама пейперс» – це документи, які були у володінні юридичної фірми «Моссак фонсека». Вони показують, що і як саме відомі і багаті світу цього ховають в офшорах.

Компанія підтвердила, що документи, які «витекли», є аутентичними. Консорціум міжнародних журналістських розслідувань, який провів дану гігантську роботу, з-поміж іншого зауважує, що офшорні фірми – це не обов’язково протиправні дії: вони можуть вести законну діяльність. За даними консорціуму, 140 політиків та інших осіб з усього світу, у тому числі – 12 колишніх і нинішніх голів держав та їхні родини або друзі мають зв’язки з офшорними фірмами чи фондами. Таким чином, у результаті досліджень на світ божий випливли прізвища людей, близьких до президента Китаю Сі Цзіньпіня, Росії – В.Путіна і Сірії – Башара Асада. А також прем’єр-міністрів Ісландії і Великобританії, аргентинського футболіста Ліонеля Мессі, іспанського режисера Педро Альмодовара та багатьох інших.
Заступник голови консорціуму заявив: «Панамські документи – це зовсім не змова Заходу, а приклад журналістського розслідування, яке стосується осіб і структур з усього світу. Немає жодного розподілу між сходом і заходом, «правими» і «лівими», консерваторами і лібералами. Проблема існування сховищ від податкових інспекцій зачіпає всі політичні прошарки, і в цьому полягає краса і сила панамських документів. Ніхто не зможе дорікнути, що вони тільки про Китай, Росію чи Україну».
Ще один з керівників консорціуму сказав: «Це дійсно тіньова сторона нашої глобальної економіки – грошові потоки, які йдуть безконтрольно і непомітно. Поза всякими сумнівами, все це викликає багато запитань, пов’язаних з прозорістю, коли мова йде про політиків, особливо – лідерів держав, які переводять свої активи в офшори і використовують офшорні структури, щоб приховати, чим вони займаються».
Та звісно ж, найпильнішу увагу наших співвітчизників привернула інформація саме про офшорні активи, які належать чинному Президенту України Петру Порошенку. І випадково чи ні, але ці дані збіглися у часі з дворічною датою перебування Петра Олексійовича біля керма держави. Саме тепер, коли заговорили про результати і підсумки цього керування і відповідно – довіру громадян України у контексті виконання даних ним обіцянок під час виборів-2014.
За оприлюдненими у ЗМІ результатами Київського міжнародного інституту соціології, понад 65 відсотків громадян вважають, що Петро Порошенко має піти у відставку з поста президента у зв’язку з офшорним скандалом.
Про інші результати для Президента говорить директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов: «Ці два роки були насичені важкими викликами як для Президента, так і для країни. Вони були такими неоднозначними, що тут не підходить проста арифметика підрахування, скільки ним зроблено доброго, а скільки поганого. Та як би там не було, але ці два роки ми жили тільки «авансами», які роздавав Президент напередодні свого обрання. Багато що йому вдалося, але й багато чого не вдалося. Я думаю, йому все-таки треба виконати свої обіцянки щодо продажу власного бізнесу, а також щодо офшорних скандалів, відносно яких реакція суспільства однозначно негативна».
Що тут скажеш? Можна довго розмірковувати про «міцний фундамент, закладений за попередні роки для реформ у державі». Але суспільству сьогодні цього вже явно замало, і воно чекає обрисів реальної будівлі на «фундаменті» і виконання інших обіцянок, пов’язаних з антикорупційною темою й іншими болючими проблемами, з якими живе сьогодні збурене, а нерідко й обурене та обдурене українське суспільство.
Це і очікування війни, спочатку оголошеної олігархам, котра потім якось поступово змінилася новими кулуарними домовленостями з ними, і «прощання» Президента з власними бізнесовими активами та обіцяний пакет «антиофшорних законів», котрі несподівано трансформувалися в скандал навколо його ж офшорів. До речі, та обставина, що у «Панамських паперах» начебто не було порушень закону з боку бізнесових справ П.Порошенка, аж ніяк не вплинула на ставлення українських громадян: їхні симпатії до керівника держави все одно помітно похитнулися. До переліку неоднозначних досягнень за 2 роки також можна зарахувати і вибудовування президентської вертикалі, що у демократичних країнах взагалі не вітається, але в Україні, мовляв, «допускається» з огляду на її нинішній стан. Формують цю вертикаль, як відомо, найбільша фракція в парламенті, уряд, м’яко кажучи, лояльний до Президента. І ще Генеральний прокурор, котрий є людиною Президента, та голова Національного банку України – знову ж таки, його людина. То скільки ж ще чекати обіцяного? Залишилося ні мало ні багато – рівно як у приказці: три роки. Тобто до наступних виборів?

О.Наріжний

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11