6.06
2019

Покликання Пальчика

Рубрика: Новости. Автор: Lena

Прості робітники і передовики виробництва, доярки і машиністи, вчителі і артисти, серйозні і з сонячними посмішками – такими назавжди залишилися жителі олександрійщини на знімках Миколи Пальчика – багаторічного фотокореспондента газети «Ленінський прапор». Достатньо погортати будь-яку підшивку цього олександрійського часопису за 70-ті – 80-ті роки, щоби переконатися: Микола Андрійович був у редакції незамінним співробітником, жоден випуск газети (а «Ленінський прапор» у ті часи виходив тричі на тиждень накладом 14-15 тисяч примірників) не обходився без його світлин – портретів, сюжетів, репортажів та етюдів.

«Я виріс у селі Долинському, – розповідає Микола Ан-дрійович. – Закінчив По-пельнастівську середню школу, під час навчання захопився фотографією. Одну з перших моїх фотографій – «Гуси на ставку» – було надруковано у газеті «Ленінський прапор».

У 1973 році я повернувся з лав Радянської армії. Тоді були проблеми з отриманням паспорта – сільським жителям не хотіли давати документи. Кілька разів довелося їздити до Олександрії – у паспортний стіл. Щоразу проходив повз редакцію «Ленінського прапора». Одного разу наважився і зайшов. Мені поталанило. З тих пір став працювати фотокореспондентом. Першими моїми наставниками були кореспонденти Віра Урсатьєва і Марія Гаренко. Безмежно вдячний редактору Христофору Соколовському. Він, як і мій батько, був учасником війни, ставився до мене з чуйністю і розумінням. Та й взагалі редакція стала рідною домівкою, а в колективі усі підказували, допомагали.

Робота мені дуже подобалася. Постійні відрядження, зустрічі з кращими людьми міста і району. Фото передовиків виробництва надсилав для публікацій у газетах «Кіровоградська правда» і «Молодий комунар».

Працював, як кажуть, не покладаючи рук. Одного разу поїхав у відрядження у колгосп села Нової Праги. Там впорався до обіду. Приїжджаю на автостанцію в Олександрію. А тут саме відправляється автобус на Червону Кам’янку. Дай, думаю, змотаюся і туди. І після обіду зробив репортаж з колгоспу ім. Фрунзе. За один день побував у двох кінцях району. Аж самому було приємно. У ближні села любив їздити на велосипеді. А ще любив відрядження взимку у негоду. Якось було – на вулиці заметіль, автобуси не ходять. А у мене якесь передчуття: їдь, усе вийде. І от я маршрутом №5 добрався до «Проліска», а потім автостопом – до Недогарок. Там пофотографував тваринників, зробив репортаж про годівлю худоби. Надвечір автостопом повернувся до Олександрії.

 

Колись мені дали завдання зробити розповідь про героя-земляка з села Попельнастого, Івана Очеретька. Ось що він розповів. Як Героя Радянського Союзу, його запрошували у різні комісії. Одного разу запросили на міжрайбазу. Обійшли всі відділи. Коли настав час обіду, пригостили «бойовими» 100 грамами. Іван Данилович не відмовився – обід є обід. Потім запитали: «Можливо, ви вподобали якусь річ на базі?» «Так, – відповів Іван Данилович, – я хотів би придбати отой чоловічій костюм». – «Беріть, він ваш». – «Так давайте я заплачу за нього». – «Нічого платити не треба. Ви тільки підпишіть, будь ласка, акт про списання товару на N-ну суму». Іван Данилочич відмовився. З того часу його перестали включати до складу комісій. Але для мене він був взірцем справжньої людини. Не продався за дармовий костюм.

Особливо вдячний долі за мою кохану дружину Світлану і наших чотирьох синів. Пам’ятаю, коли ми тільки одружилися, увечері я пізно повертався з роботи. Підхожу до будинку, де ми квартирувалися, а дружина стоїть у воротах. Не кричить, а каже: «Де це ти пропав, я за тебе переживаю». З тих пір, якщо планував залишитися довше на роботі (після відрядження робив фотки), завжди її попереджав».

Знімав Пальчик фотоапаратом «Зоркий-4 К» на ФЕДівську плівку на 36 кадрів. Лабораторія була в редакції, згодом позитиви виготовляв у друкарні, де спеціально для фотокорів виділили кімнату. Постійно вчився – у фотографів Дібровного з «Кіровоградської правди», у Андрюшенка з Петрового, часто їздив на семінари. І фотоапарат, і плівки, і реактиви видавали у редакції – і за все треба було звітувати. Норма – 2-3 знімки на один репортаж. Звичайно, попервах бувала перевитрата, але потім Микола Андрійович навчився економити плівку так, що вистачало ще й на зйомки працівників редакції – у багатьох з них дома досі зберігаються купи фотографій від Пальчика. Тільки у самого автора власних знімків немає – загубилися під час переїздів.

Зрозуміло, в основному знімки були постановочними – а як інакше, якщо у розпорядженні фотографа лічені кадри і права на помилку немає? Але були і репортажні – живі. А понад усе Пальчик любив фотоетюди – у них вкладав усю свою поетичну душу. Шкода, друкували їх вкрай рідко і лише на останній сторінці «Ленінського прапора». Неодноразово світлини М.Пальчика відправлялися на різноманітні конкурси, а фотокор за свою роботу нагороджувався грамотами і подяками. Особливо Микола Андрійович пишається зайнятим другим місцем на обласному конкурсі від газети «Молодий комунар». Та й «Ленінський прапор» постійно був на високих позиціях в області, завжди значився у передовиках. У роботі Пальчику допомагали громадські фотокореспонденти Володимир Довгалюк і Рувім Грановський – коли треба було бути одночасно на декількох заходах.

Згодом він купив собі фотоапарати «Москва-5» і «СТ-12» для більш якісних знімків, використовував і «Чайку-2». Міняв об’єктиви, експериментував із діафрагмою та напрацював багато професійних секретів і нюансів. На жаль, зараз, у цифрову епоху, вони вже нікому не потрібні. А фотоапарат «Горизонт», який у радянські часи коштував 77 карбованців, так і залишився однією з найбільших мрій Пальчика, який переконаний: художнє фото – тільки чорно-біле, воно більш щире і правдиве.

Редактор газети «Олександрійський тиждень» Сергій Кривунь, який раніше був журналістом «Ленінського прапора», згадує Миколу Пальчика з теплом, як хорошого співробітника: «В редакції у Миколи Андрійовича була своя лабораторія, де він проявляв плівки і робив фото. Він дуже цікаво розповідав про свої подорожі, про успіхи, навіть висував раціоналізаторські пропозиції, бо дуже любив свою роботу і постійно прагнув її вдосконалити. Працював з душею, все пропускав через серце. До своїх фотографій писав вдалі тексти. Товариський, чесний, щирий – на нього завжди можна було покластися. Микола Андрійович був стабільним, і цим викликав прихильність до себе, з ним завжди хотілося спілкуватися. Напевно, він багато успадкував від своєї матусі, яка була доброю, душевною людиною. Колись ми приїздили до неї у Долинське, і вона пригощала нас варениками».

Рівно 25 років – з 1973 по 1998-й – Микола Пальчик працював фотокором. Спочатку в «Ленінському прапорі», потім – у «Сільському віснику». Згодом пробував себе в інших сферах – був охоронцем, продавав на Центральному ринку «Олександрійський тиждень» – більшість олександрійців і жителів району, напевно, і досі пам’ятають його гучне: «Програма, реклама, оголошення, новий розклад автобусів!» Микола Андрійович зізнався: спочатку дуже соромився продавати газету, адже все місто знало його як фотокореспондента. Тоді він доручив цю справу 5-річному сину, той розпочав, а батько потім долучився. Так і пішло діло. Займаючись іншим, Пальчик дуже сумував за улюбленою фотосправою. Та й зараз сумує, може розповідати про неї годинами. Але здоров’я не дозволяє знову взятися за апарат.

Певний час Пальчик жив у Звенигородці, а зараз знову в Олександрії, бореться з онкозахворюванням. Велике господарство і догляд за чоловіком взяла на себе вірна дружина Світлана (раніше вона працювала контролером у Водоканалі). «Золота людина, таких більше немає», – говорить про неї чоловік. «Взагалі, я задоволений своїм життям, – зізнається Микола Андрійович, якому 8 липня виповниться 67 років. – Воно було насиченим і цікавим, багатим на хороших людей, які завжди йшли назустріч. Я не суперфотограф, просто працелюбний. Мені пропонували переїхати до Кіровограда, але я відмовився – звик до Олександрії, до своєї редакції, до колективу. Добрих спогадів дуже багато. Щиро вдячний вам, люди, з якими мене звела доля, за чуйність і доброту. Дай Бог вам усього найкращого».

Олена Карпачова

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень