ОСББ: і хочеться, і колеться…

В офіційних повідомленнях міської ради нещодавно згадувалося: «В Олександрії створено вже 33 об’єднання співвласників баатоквартирних будинків». Разом з тим на даний час у місті пов-ноцінно працюють не більше десяти з них. Чому так туго йде цей процес, про який на вищих державних рівнях зараз не просто говорять дедалі більше, а вже просто криком кричать?

Біда у тому, що нас багато років просто дурили. Мовляв, створюйте товариства співвласників, а там якось воно буде: держава вас не залишить. Можливо, десь колись знайдуться кошти на капітальний ремонт вашого будинку, який ви, добрі люди, візьмете собі у повне підпорядкування, створивши ОСББ; а можливо, ви потроху будете його самі капітально ремонтувати, але поступово і за співфінансування – частково з державних фондів, частково – за рахунок сплаченої вами квартплати. Головне – ви тільки заберіть спочатку будинок з комунальної шиї та перекладіть на шию власну, а там якось воно буде… Але навчений гірким досвідом народ все одно не дуже «клював» на ці наживки, отож минали роки, протягом яких ідея ОСББ лише в’яло мусувалася на різних рівнях – вищих державних, середніх владно-міських та найнижчих – «пересічно-громадянських», але обіцяне «десь-колись» все ніяк не падало з неба. І нарешті нинішня державна влада об’явила: все, шановні громадяни, ми з вами догосподарювалися до ручки. Грошей у держави катма, а житловий фонд тим часом безнадійно старіє. Тому, будьте ласкаві, рятуйте своє житло самі, як можете, поки його ще можна врятувати. А я, держава, повністю розписуюсь у власній неспроможності. Приблизно так можна трактувати слова Прем’єр-міністра В.Гройсмана, на той час – голови Верховної Ради, коли він вносив відповідний законопроект на розгляд народних депутатів. Йому тоді теж ставили все те ж запитання: а може, спочатку слід хоч трохи привести до ладу кожну окремо взяту багатоповерхівку, перш ніж нав’язувати її жителям в об’єднання співвласників? Та пан Гройсман був максимально прямолінійним: «Покажіть мені хоча б один багатоповерховий будинок, який за часів незалежності України капітально відремонтували». Таких прикладів у присутніх не знайшлося.
Та переконані оптимісти все одно впевнені: кошти на відновлення багатоповерхівок десь-таки можна знайти. Адже люди, які проживали у цих будинках, справно сплачували свою кварт-плату протягом десятиліть, отож ці кошти «десь накопичувались» і там (тобто «десь») повинні були за ці роки нарости такі скажені гроші, що ого-го, з лихвою повинно вистачити принаймні на один капремонт однієї багатоповерхівки! Тільки державні чиновники від комунального господарства, окрилені і смілі від прямоти Гройсмана, тепер теж, у тон йому заявляють: мовляв, ніколи ні за яких часів у структуру тарифів квартплати не закладалася складова на капітальні ремонти будинків! Там були лише різні складові на їхню експлуатацію та у кращому випадку – на поточні, дрібні ремонти, іншими словами – на утримання будівель та інженерних комунікацій, але жодним чином не на капремонти. А раз ніхто з мешканців ніколи за них не платив, то, відповідно, ніхто нікому нічого зараз не винен! Отож, мовляв, і не надійтеся…
Втім, що там міністерські чиновники – приблизно такої ж думки і один із працівників комунальної сфери нашого міста, з яким довелося поспілкуватися автору цих рядків. Цей керівник вирішив не називати широкому загалу читачів свого імені з огляду на його керівну посаду та на власну точку зору, яка не дуже узгоджується з урядовими установками щодо ОСББ: «Коли доводиться спілкуватися з ентузіастами створення ОСББ, мене щоразу безмірно вражає їхня сміливість, яка базується просто на елементарному нерозумінні ситуації. Люди навіть не уявляють, у що вони ув’язуються. Вони думають: ось ми будемо самі розпоряджатися нашою квартплатою на особовому рахунку будинку і не даватимемо її розкрадати чиновникам, які до нас не причетні. І квартплату собі встановимо, яку захочемо (звісно ж, нижчу!), і взагалі все у нас вийде, коли самі господарюватимемо. А я пригадую буремні 90-і роки, коли в умовах тодішнього безгрошів’я та хаосу в комунальному господарстві наші міські житлові кооперативи, котрі до цього теж були самостійними, масово почали проситися до комунальної структури ЖЕКів, оскільки виявились економічно неспроможними вести незалежну господарську діяльність у так званих ринкових умовах. Зараз економічне становище у державі взагалі і в комунальному господарстві зокрема мало чим відрізняється від 90-х років. Можливо, воно навіть гірше, ніж тоді, бо житловий фонд за ці 20 з гаком років не «помолодшав», а навпаки – зносився ще більше. Отож добре, поки у порівняно «молодому» будинку все відносно справне і квартплати вистачатиме, аби якось зводити кінці з кінцями лише на поточні потреби. А якщо прийде час (а він, як не крути, прийде скоро з огляду на вік будівель) виконувати серйозні роботи, скажімо, з заміни покрівлі, один квадратний метр якої зараз обійдеться у сотні гривень? Тоді вже жителі будинку не побіжать до «Житлогоспу» чи до мера міста з криком «Рятуйте!», бо їм скажуть: вибачте, бачили ваші очі, що купували, отож рятуйтеся самі. І я не позаздрю цим людям, яким в умовах нинішньої шаленої дорожнечі будматеріалів і послуг доведеться самотужки виконувати капітальний ремонт того чи іншого конструктиву будівлі. І це у багатоповерхівках. А як, мені цікаво, зможе утримувати себе самотужки ОСББ невеликих двоповерхових будинків, зведених ще у 40-х-50-х роках, де всього декілька квартир і мешканці яких – переважно пенсіонери? Ну і не варто забувати, що такі об’єднання співвласників – це обов’язково певний штат працівників з голови об’єднання (чи управителя), бухгалтера, можливо, ще деяких працівників, яким треба платити заробітну плату. Чи вийде квартплата низькою з урахуванням усього цього?»

З усім цим важко не погодитися. Та все ж треба віддати належне: дива можливі. Навіть у наш час і в нашому комунальному житловому фонді. Приклад – об’єднання співвласників «Арка», яке успішно функціонує вже рік. Голова цього товариства Олександр Гончаренко охоче погодився поділитися спільними досягненнями однодумців ОСББ. Його ми застали одягненим у робочу спецівку, заляпану фарбою – робота з облаштування підпорядкованої об’єднанню співвласників дев’ятиповерхівки не припиняється ні на день. Олександр Миколайович показав усе, що вдалося зробити за цей час. «Розпочали відразу з кількох напрямків: енергозбереження, приведення до ладу підвалів, закриття «громадських туалетів» (це він так назвав зовнішні приямкові входи в підвали, які випадкові перехожі використовували не за призначенням. – Прим. авт.). Наш двір – прохідний, отож певна частина людей нерідко пила тут на лавках пиво, а потім тут же бігла для справляння природних потреб у підвальні входи. Ми відремонтували геть зношені покрівлі над входами, поварили решітки і двері, встановили замки. Подивіться, як було раніше і як стало тепер», – каже голова, показуючи архівні фотознімки.
Заходи з енергозбереження в «Арці» торкнулися насамперед економії коштів на освітлення місць загального користування і ліфтів. Це світлодіодні лампи і до них – власноруч виготовлені «противандальні» (захисні) ковпаки. Також придбаний для цієї ж мети автоматичний датчик освітлення, який керує таким будинковим електрообладнанням. Економія скрупульозно підрахована і виявилася суттєвою. Підвали і підвальні комунікації – це взагалі величезний шмат роботи. Але і тут зміни дуже помітні: замінено на пластикові проіржавілі та побиті трубопроводи, з яких раніше фекалії вдень і вночі роками текли на підлогу. (Архів дбайливо зберігає ці фотодокази: ось чавунні каналізаційні труби з дірками, абияк замотаними ганчір’ям і підперті випадковими паличками, тут навіть торішній ялинці зі смітника знайшлося застосування: вона слугувала «надійною» опорою для однієї з труб. Ось так свого часу «ремонтували» комунікації випадкові «фахівці»-комунальники). Але зараз у підвал уже сміливо можна заходити у звичайному взутті, не боячись залізти по коліна у стічні нечистоти: підлога у ньому практично суха. Чого це коштувало – важко сказати двома словами: потрібна була власна слюсарна майстерня, яку облаштували тут же, в одному з прибраних підвалів, а для неї – інструменти і обладнання, які діставали і купували всі разом за зручної нагоди і «за недорого». А ще обслуговуючий персонал – частково з числа самих мешканців, частково – з перевірених на ділі спеціалістів, які не стануть «гнати халтуру». Перелічувати здобутки можна довго – наша екскурсія не обмежилась одними підвалами. Можна також згадати подію, начебто взагалі не «комунального» характеру: початок нинішнього року правління «Арки» взагалі відзначило сюрпризом, влаштувавши новорічне свято для дітей свого будинку прямо у дворі.
«Але сказати, що все було або буде гладко, не виходить. По-перше, кошти. Коли наш будинок ще перебував на балансі «Житлогоспу», на його рахунку накопичилася чимала сума, сплачена жителями як квартплата. За всякою логікою, ці кошти повинні перейти на розрахунковий рахунок нашого ОСББ «Арка», адже будинок той самий, що й був, його жителі – також. І всі проблеми ми тепер повинні вирішувати виключно самостійно, власними коштами. Але минув рік, а нам повернули лише меншу частину накопичених раніше коштів. Ми ведемо тривалі переговори і з «Житлогоспом», і з міською владою про повернення решти, але справа далі не просунулася. Це мені вкрай незрозуміло: ми працюємо згідно з державною політикою, не просимо ніякої допомоги ні від кого, тож хоча б не треба заважати нам!
Було на перших порах і певне «тертя» з деякою частиною жителів будинку: хтось вважав, що ОСББ створено лише з метою чиєїсь наживи, інші звинувачували мене, нібито я став головою незаконно. Відповідно були проблеми зі сплатою такими людьми квартплати, а також деякі дії, які я б назвав провокаційними. Але ми діємо максимально відкрито: про кожну витрачену копійку звітуємо, наміри і плани обговорюємо на загальних зборах. Вся інформація до останнього папірця і цифри, всі договори, які укладаються зі сторонніми підрядниками, звітність тощо розміщується на дошках оголошень, а також на нашій сторінці ОСББ «Арка» у соцмережі Facebook. І відкритість, здається, принесла свої результати: недавні збори мешканців уже пройшли тихо і мирно, у робочій обстановці. Схоже, що люди вже оцінили цю спільно виконану роботу», – розповідає О.Гончаренко.
Підсумовуючи, можна сказати: все-таки народна самоорганізація – велика сила, і це вже неодноразово доводили жителі нашого міста. Але, на жаль, такі випадки справжньої самоорганізації, а не спущеної згори вольовим рішенням чергової кампанії – скоріше рідкісний виняток, а не звична річ. І потрібно для цього зовсім немало (мова не лише про гроші): надійні і фахові організатори, а передусім – величезна робота, непохитне спільне бажання зробити щось корисне для себе ж власними руками, не сподіваючись на такого собі «дядю Васю», не має значення, звідки він – чи то з ЖЕКу, чи з якогось ПП, чи ще звідкілясь. Ціна всього цього, можливо, і справді завелика. Але скоріш за все, рано чи пізно її доведеться всім нам заплатити.

О.Наріжний