Окт
10

Нерадісний сценарій

Рубрика: Новости. Автор: Админ

     «Україна і газ» –  це та сама наша довготривала мильна опера, де головні герої «вона і він» ніяк не можуть з’ясувати власні стосунки, а ми, глядачі, мучимося, пильно стежачи за кожною серією і переживаємо з ними нові й нові мізансцени то їхніх гарячих поцілунків, то бурхливих суперечок.


     Висловлюючись серйозніше, останнє підвищення цін на газ і їх подальше збільшення підштовхують нас, українців, шукати радикальніші шляхи заміни у використанні його для опалення наших домівок. Вибір цих шляхів нам пропонують загалом невеликий: поставити пластикові вікна, утеплити фасади будинків та встановити найсучасніші опалювальні котли. Мовляв, економніше жити треба, шановні. Але цього далеко не достатньо, адже ні утеплювальний пінопласт на стінах, ні сучасні вікна самі по собі не гріють, і за відсутністю (або недостатністю) обігріву житла зсередини температура у ньому все одно неминуче зрівняється з зовнішньою, як би ми не намагались ізолювати власне помешкання від холоду. Так само і з опалювальними пристроями: навіть найсучасніший котел, як це не прикро, але… потребує палива і без нього стає лише безкорисною частиною інтер’єру і не більше того. Отож із огляду на нашу нинішню «політично-економічну» ситуацію ми отримали купу проблем з вибором не стільки способів утеплення житла, скільки вибором «теплого енергоносія» для нього.

     Дія перша   (ретроспективна)

    Шістдесяті роки. Олександрія, її район, Кіровоградська і ряд сусідніх з нею областей не знають проблем з паливом: олександрійський буровугільний басейн усіх поголовно забезпечує недорогими брикетами. Ціна 20-30 (в залежності від періодів, на початку 60-х – дешевше) карбованців за тонну, паливо доволі легкозаймисте, а тому зручне у користуванні. На вибір можна було придбати на вугільному складі, де завжди довжелезні черги вантажних машин, ще й кам’яне вугілля – подрібнений анрацит, названий у народі «семечкой». Дехто віддавав перевагу все ж місцевому брикету – з ним менше мороки і він дешевший, ніж донбасівський антрацит (приблизно 40-50 крб. за тонну), який важче розпалити, зате він набагато теплотворніший. Але кмітливі господарі зазвичай купували обидва види палива. Добре розтопиш грубку спочатку брикетом, а потім на жар насипаєш пару совків «семечки», і пічка розжарюється так, що чавунна плита на ній набуває яскраво-червоного кольору і світиться у темряві. Тепло в домі забезпечене щонайменше на півдоби…

    Вугіллям опалювали не лише приватні будинки, а й дво-, п’ятиповерхівки (дев’ятиповерхових будівель в Олександрії тоді ще не було). У кожному такому будинку у підвалі розташовувалася своя котельня (або одна на два-три будинки).

    Дія друга (прогресивна)

    А з початком сімдесятих років у наших краях настала ера природного газу. Дешеве (а якщо порівняти реальну купівельну спроможність населення і вартість газу, то за нинішніми мірками – дуже дешеве) блакитне паливо повинне було зробити опалення міста незрівнянно економнішим, а відтак прогресивнішим. І ще один з найважливіших козирів на користь газу – екологічний. Спалювання вугілля в численних міських котельнях викидало в атмосферу сотні тонн золи, тисячі кубометрів дуже шкідливих для здоров’я сірчаного ангідриду, двоокису азоту та іншої «смакоти». Житлові й інші об’єкти міста масово переводили на централізоване газове опалення; на початку 80-х це питання в Олександрії було повністю вирішене. А приватний міський сектор та сільські мешканці району у той час уже успішно користувалися скрапленим (балонним) газом, залишаючись при цьому ще тривалий час вірними старому доброму брикету. Масова газифікація сільської місцевості свого піку досягла вже у 90-і роки. Щоб опалювати будинки природним газом, люди не шкодували грошей на проведення дворових трубопроводів, придбання газових котлів, батарей, перебудову приміщень і т.д. Це справді влітало людям у дзвінку копійку, але всі дивились у майбутнє з оптимізмом: мовляв, це благо цивілізації варте того. На жаль, нинішня реальність виявилась іншою…

    Дія третя (альтернативна)

   Якою стала реальність – нагадувати, напевне, зайве. Найболючішого удару населенню завдало подорожчання у 6-7 разів того ж самого природного газу. Як альтернатива, відразу з’явились ідеї переходу на електричне опалення. Але ненадовго: електрика теж зараз коштує недешево.

   Ось які дані наводять експерти. Якщо для обі-гріву середнього за нинішніми мірками приватного будинку з опалювальною площею 150 кв. м застосовується електрокотел, то на місяць потрібно десь 5 130 кВт/год. За тарифами на електроенергію, які набрали чинності з 1 вересня 2016 року, для оплати такого обсягу енергії потрібно понад 5 тис. грн.

    Але при цьому не слід забувати, що попереду ще один етап підвищення тарифів на електроенергію для населення. На «фініші», з 1 березня 2017 року, цей енергоносій коштуватиме 0,9 грн за 1 кВт/год при споживанні до 3000 кВт/год на місяць, і 1,68 грн за 1 кВт/год за спожите понад. Якщо розрахувати витрати на опалення електрикою в 2017 році, то для умовного будинку вони виростуть до 6 280 грн на місяць.

    Дія четверта (поки  що традиційна)

    Для опалення будинку з уже обговореними параметрами потрібно 570 куб. м природного газу на місяць. При діючих цінах, коли вартість 1 куб. м складає близько 6,9 грн, за опалення будинку доведеться заплатити майже 3940 грн (втім, додамо від себе, таку кількість газу для хоча б більш-менш задовільного опалення будинку багато хто з господарів назве заниженою, а звідси і вартість тепла вийде помітно більшою).

    Дія п’ята («євродрова»)

    Найдорожчим паливом для твердопаливних котлів є паливні брикети з деревини. Для їх виробництва пресують тирсу і стружку без застосування будь-якої хімії. Брикети порівняно зручні – прогорають і тліють деколи в три рази довше, ніж дрова. На додачу, після них менше золи. З урахуванням їх теплотворності і ККД сучасного котла, на опалення будинку буде потрібно 1 230 кг паливних брикетів на місяць. При нинішніх цінах на закупівлю такої кількості палива необхідно щонайменше 3,5 тис. грн.

   Ще один приклад сучасного палива з деревини – просто пелети. Це гранули стандартного розміру, які виробляють з відходів деревини, торфу і т.п. Як і паливні брикети, цей вид вимагає додаткових трудовитрат – їх слід заздалегідь завезти, потім зберігати в спеціально відведеному сухому місці. Не обійдеться без клопоту при використанні – доведеться стежити за своєчасним завантаженням палива в котел, а також регулярно прибирати золу.

   Місячна норма для опалення будинку – 1 160 кг пелет. Середня ціна 1 тонни пелет зараз становить близько 3 тис. грн, в результаті витрати на опалення складуть 3,2 тис. грн на місяць.

   Дія шоста (вугільна)

    Символ епохи індустріалізації – кам’яне вугілля, яке років 50 тому було основним паливом для житла. У вугілля ті ж недоліки, що і у брикетів та пелет, тільки в більшій мірі. Це паливо значно «брудніше»: при транспортуванні і зберіганні від нього багато пилу, при згорянні – диму і попелу, відповідно, більше клопоту при використанні. До того ж, доведеться подбати про вивезення вугільної золи – на відміну від деревної, вугільну золу складніше утилізувати.
Основна перевага вугілля – висока теплотворна здатність його (мова про антрацит), яка майже в 2 рази вище, ніж у пелет. Для опалення будинку потрібно близько 690 кг антрациту (обов’язково відмінної якості) на місяць. Але останніми роками ціна на вугілля марки антрацит значно виросла через бойові дії на Донбасі, які до того ж привели до проблем з постачанням палива. Проблеми також і з вугільними брикетами, котрі, як відомо, в Олександрії давно не виробляються. І в газеті «ОТ» донедавна було розміщено всього два оголошення «продам брикет» по ціні 1900-2000 грн за тонну з доставкою. Щодо антрациту, який коштує значно дорожче, ніж брикет, то взагалі невідомо, де його купувати у нашому місті.

    Дія сьома (не для ледачих)

    Найдешевші види палива – це дрова і солома. Але і турбот таке опалення вимагає найбільше. Буде потрібно завезення і зберігання значних обсягів палива, яке вимагає особливого дотримання норм пожежної безпеки. Для підтримки горіння швидко згоряючих дров і соломи також буде потрібно око та око. Мабуть, найлегше вирішити цю проблему за допомогою грубника, який повинен весь час сидіти біля пічки та підкидати дровця або тюки соломи – але ж вони безплатно теж не працюють…

   Ми сказали: найдешевше. Це як поглянути: на місяць для обігріву будинку буде потрібно 1 310 кг дров або 1 490 кг соломи. Витрати на солому складуть не менше 930 грн, а вантажна машина пиляних на поліна дров (така трохи дивна одиниця виміру – не куби і не тонни) в Олександрії вже коштує 4300 гривень. Є ціни також і 5 тисяч за машину – якщо дрова вже поколоті.

   Дія восьма (екологічна)

   Але що це може означати для наших лісових ресурсів, коли тисячі людей уже готові купувати дрова? Чи не буде так, що через декілька років замість зеленого лісу у нас будуть бур’янисті пустища з пеньками? Чи не вилізе ось така наша економія нам же боком? Ліс – це не тільки джерело отримання деревини, а й місце, де утворюється 92% усієї біомаси суші і виробляється приблизно 2/3 органічної речовини. Крім цього, він має гідро-кліматичне, ґрунто- та полезахисне значення і виконує санітарно-гігієнічну, бальнеологічну та рекреаційну функції. Ліс має купу корисних властивостей: зменшує негативні наслідки природних явищ, захищає ґрунти від ерозії, сприяє регулюванню стоку води, запобігає забрудненню навколишнього природного середовища та очищає його тощо. А головне – ліс відновлює кисень в атмосфері.

    Дія заключна (регресивна)

   Отже, завдяки «реформаторським» цінам на природний газ та електроенергію, ми повернулися назад до того, з чого почали. Тільки навіть не в 60-і роки, а десь у повоєнні сорокові. З усіма супутніми проблемами: вирубаними на дрова лісовими масивами, яких у нашому степовому регіоні зовсім не густо (у прямому розумінні слова), із забрудненням атмосфери від спалення альтернативними котельнями дров та іншого твердого палива, зі знищеними лісосмугами й отриманими внаслідок цього суховіями. І злиднями людей, які свого часу з останніх сил витрачали немалі кошти на обладнання домашнього газового опалення, але останніми роками не можуть собі навіть дозволити цю розкіш – топити газом – і перебиваються вже не першу зиму  соломою, хмизом і у кращому випадку – вкраденою підприємливими торговцями деревиною з вирубаних ними ж лісосмуг. Дожилися… Якщо так і далі буде продовжуватися, то і до епохи палеоліту нам недалеко. (Завіса).

О.Осауленко

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11