Ноя
10

    Отже, ми нарешті дочекалися: Закон про медичну реформу в Україні прийнятий. Той самий, про який так багато говорили протягом року і якого чекали з великим острахом. А вже після того, як депутати проголосували за даний законопроект, уряд розіслав мало не по всіх установах і закладах держави таке собі заспокійливе роз’яснення про «міфи і страхи медичної реформи», де по поличках розкладено, якою ідеальною стане медицина нашого вже зовсім недалекого майбутнього. Але пересічного потенційного пацієнта новітньої медицини цікавлять передусім не стратегічні плани вітчизняної охорони здоров’я, а звичайні приземлені питання: чи буде в принципі медицина платною узаконено? Якщо буде, то наскільки дорогою? Чи просто буде взагалі пробитися на прийом до дільничного (або сімейного) лікаря, педіатра, інших лікарів-спеціалістів? Саме з таких позицій відбулася наша розмова з головним лікарем олександрійського комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Сергієм Дьячуком.


   – Давайте спочатку з’ясуємо, чи відбудуться якісь зміни у самому порядку надання первинної медичної допомоги?

  – Нещодавно у Кропивницькому відбулась обласна конференція за участю представників департаменту охорони здоров’я, організована Міністерством охорони здоров’я і присвячена саме питанням медичної реформи. Було дуже багато запитань від медичних фахівців і керівників мед.закладів, але, на жаль, скайп-зв’язок зі столичними посадовцями був слабким і чимало запитань поки що залишилися без відповіді. Отож що ми більш-менш знаємо на даний час – це яким буде реформування первинної ланки і дільничної медслужби. Що таке первинна медична допомога – ще кажуть «лікар першого контакту», тобто лікар, до якого спочатку потрапляє хворий? Ним може бути і лікар швидкої допомоги чи фельдшер на селі. Але як правило, це дільничний лікар-терапевт або сімейний лікар, а для пацієнтів-дітей – дільничний педіатр. Так от зараз наше завдання – підписати з пацієнтами так звану декларацію. Спочатку автори закону хотіли назвати це договором, угодою, але зупинилися на декларації. Я вважаю, назва не зовсім правильна, бо угода – це коли ми домовилися з пацієнтом про взаємні права і обов’язки і про відповідальність за їх порушення. А декларація – просто статистичний документ, який говорить тільки про те, що лікар підписав декларацію з певною кількістю людей, які бажають у нього лікуватись – і все. Вона потрібна головним чином для того, щоб лікарю (лікувальному закладу) нараховували дохід із Державного бюджету в залежності від кількості й обсягу наданих ним медичних послуг.

    Інший цікавий момент: пацієнт може сам собі обирати лікаря. Яким чином? У нас у місті працюють 59 сімейних лікарів і дільничних педіатрів. Мінохоронздоров’я рекомендує перший варіант (найпростіший): якщо ви вже мали справу з якимось лікарем, і його фаховий рівень вас задовольняє, ви з ним і підписуєте декларацію. Другий варіант: якщо ж вас не задовольняє професіоналізм знайомого вам дільничного або ви взагалі не знаєте лікарів, то ви опитуєте своїх друзів, знайомих тощо. Якщо і так ви не можете визначитися, то тоді рекомендують звертатися за порадою до міського управління охорони здоров’я і т.д. Це вже зовсім недолуга порада. Наприклад, до мене за останній тиждень уже чотири людини з цим звертались. І що, я буду людям говорити: є у нас чудовий лікар Іванов, є лікар Петров – ні риба, ні м’ясо, і є Сидоров, який взагалі нікудишній? Вибачте, не знаю, як інші головні лікарі, але я таких рекомендацій давати не можу і не буду. Отже, єдиним реальним критерієм для хворого залишається: сподобався йому той чи інший лікар чи не сподобався.

    Зрозуміло, що всі жителі міста відразу не кинуться до мед.установ підписувати декларації. Тому ми зупинилися поки що на тому, що у кожного лікаря є своя дільниця, і він сам пропонує пацієнту підписати документ. У чому тут плюс: що ми відійшли від дільничного принципу і прив’язки лікаря до «приписки» пацієнта. Тобто будь-який громадянин України, де б він не жив, може обрати собі будь-якого лікаря. А лікар повинен набрати собі для обслуговування 2 тисячі дорослих, педіатр – 800 дітей (такі на сьогодні норми). І потім пацієнт отримує в особі лікаря фахівця, через якого він може вирішити всі проблеми свого здоров’я. Захворів – звертається до дільничного, сімейного лікаря (чи педіатра – якщо хвора дитина). Вважається, що 80 відсотків усіх захворювань можна починати і закінчувати лікувати саме на рівні дільничного лікаря-терапевта. У нас же деякі люди звикли інакше: заболіла, наприклад, голова, і людина біжить, стукає кулаком по столу: дайте мені направлення до невропатолога! Тепер так не буде: дільничний лікар вирішуватиме, до якого вузького спеціаліста направляти хворого. Хоча і попередній варіант не відкидається, але він до кінця не визначений; начебто принцип такий: якщо людина спочатку звертається до свого терапевта, то медична послуга буде для нього безоплатною, якщо ж бажає потрапити прямо до спеціаліста, то тоді вже за послугу доведеться платити.

   – Давайте трохи детальніше зупинимося на платних і безплатних послугах за принципом, який урядовці визначили «гроші ходять за пацієнтом».

  – Держава виділила 12 з чимось мільярдів на первинну медичну допомогу – з розрахунку 370 гривень на одну людину. Людина нічого не платить за прийом, видачу якоїсь довідки, за консультацію: її завдання – підписати декларацію – і все. Фінансування надаватиметься державою з розрахунку реальних пацієнтів і обсягів медпослуг. Є, правда, певний обмежений перелік безоплатних медичних обстежень і аналізів, але там ще багато неясного. Наприклад, вміст цукру в крові визначається безоплатно, а вже цукрова крива, без якої не призначиш лікування, чомусь повинна досліджуватися платно. Також у переліку нема УЗД, рентгену, ендоскопії. Отож ці деталі зараз «нагорі» обговорюються і ще будуть уточнюватися.

   – Якщо все буде виконуватись, як написано у законі, це буде добре чи не дуже для економічного стану лікувальних закладів?

   – Звичайно, добре за умови, що ми підпишемо декларації з усіма жителями міста і бажано, щоб і не лише з його жителями.
Первинна допомога: прийшов пацієнт на прийом. Його витрати – лише купити амбулаторну картку (бо на це справді не передбачені кошти) – і все, більше ні копійки. До речі, такий порядок у нас існує вже більше трьох років. Раніше ми просили для медзакладу благодійні внески, а зараз у нас навіть благодійної каси немає. Тобто для держави ця первинна допомога як була безплатною, так і залишається. У фінансування закладена лише зарплата медичного персоналу та ще невеликі суми на інші незначні витрати. Я вважаю, передбаченого фінансування вистачить.

  – Дуже гарні прогнози в урядових роз’ясненнях стосовно заробітної плати медпрацівників. Лікарям, наприклад, обіцяють 250 відсотків від базової середньої зар-плати у державі станом на липень 2017 року. Законотворці вважають, це виходить не менше, ніж 18тис.347 гривень. У 2018 році критерії розрахунків обіцяють ще збільшити.

   – Оце вже явна нісенітниця. Я не знаю, хто там у столиці вбиває в голову пані Супрун ці цифри. Беремо калькулятор. Усе елементарно: 370 гривень множимо на 2 тисячі і ділимо на 12 місяців. Виходить менш ніж 62 тисячі, з яких відразу ж половина йде, як кажуть, на обслуговування медичної практики. Адже крім лікаря і медсестри, ще повинні бути санітарки, водії, статистики, бухгалтери, завідувачі амбулаторії, головні лікарі і т.д. З решти, яка залишається власне на оплату праці лікарів, створюється фонд заробітної плати. Він обкладається податком 22 відсотки. Залишається 23-24. Але ж не тільки одному лікарю, а й медсестрі чи іншому персоналу, який разом з ним працює. Тобто 18 тисяч тут ніяк не виходить. Взагалі там, «нагорі», звучали й набагато більші цифри обіцяних зарплат – аж до 60 тисяч гривень на місяць! Просто ті люди, які це казали, дуже далекі від знання реального стану речей.

   Я б додав дещо інше: є побоювання, що буде багато людей, які не захочуть підписувати декларацію. То нам так сказали: людина, яка не підписала цієї угоди, обслуговуватися не буде. Я, звичайно, не вірю в те, що коли людина прийшла з температурою 39, то лікар відмовиться її прийняти. Мені вже один відомий у місті скандаліст (не хочу називати його прізвище) заявляв: «Я не буду підписувати ніяких декларацій, за Конституцією медицина є безоплатною». Так, за 49-ю статтею основного закону, кожен з нас має право на безплатне лікування. Але є ще інша стаття, яка передбачає право громадянина на достойно оплачену працю. І якщо я, не підписавши декларації, звернуся до лікаря, отримаю від нього допомогу, то вийде, що держава йому за це нічого не заплатить. Так само лікарі матимуть повне право відмовити у наданні різних довідок про стан здоров’я тощо.

   – Кожному з нас радять раз на рік проходити профілактичні огляди. Вони будуть платні?

  – Ні. Прийом лікарів на медоглядах буде так само безплатним, бо це також входить до переліку послуг первинної медицини. А як буде вирішуватися питання з вузькими спеціалістами, ще остаточно не вирішено. Одним словом, питання ставитиметься так: не підписав декларацію – забудь, що існує медицина. Взагалі запитань виникає у нас дуже багато, на які нам ще ніхто не відповів. Тому коментувати щось до того, як воно покаже себе на практиці, зарано. Наприклад, раніше говорилося, що введення цієї системи почнеться у січні 2017 року, потім 1 січня наступного року, зараз кажуть що це буде після 1липня 2018-го. Тобто якийсь час для різних урегулювань відведено.

Наш кор.

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11