Сен
2

     Анекдот в тему: «Спеціальна пропозиція для малого бізнесу: при замовленні баннера «Ми відкрились!» таблички «Оренда» і «Продається» надаються в подарунок!».
    Скоріш за все, гірку іронію цього специфічного зразка народної творчості не оцінить пересічний читач. Більше того, він може взагалі не зрозуміти, про що у ньому йдеться. А тому є припущення, що його запустили у світ люди, які мають пряме відношення до малого підприємництва і знають його життя не з книжок…


Відкриваємо газету «Олександрійський тиждень» у розділі оголошень «Продам бізнес-нерухомість». Ця рубрика останнім часом наповнюється дедалі більше: продаються офіси, ларьки, складські приміщення, автомийки, працюючі магазини і магазинчики, торгові павільйони і контейнери, навіть діючий спортивний зал – понад півсотні ось таких спеціальних пропозицій. Ну то й що, скаже пересічний читач, в усі часи люди щось купували і продавали, у тому числі – й бізнес. Так-то воно так, але ось що насторожує: пропозиція, здається, вже стійко випереджає попит – кількість виставлених на продаж об’єктів малого бізнесу зростає, але продати їх не так просто.
І взагалі, чому люди, які свого часу прагнули працювати на себе, щоб не бути залежними від когось чи від чогось іншого, засновували якусь невеличку власну справу – часто лише для того, аби забезпечити роботою тільки себе та хіба що пару-трійку членів своєї родини, змушені у якийсь певний момент згорнути або й закрити свою мрію, котра тільки-но набула реальних обрисів? Про це ми запитали у колишнього власника вже проданого невеликого продуктового магазинчика. Він тривалий час доволі успішно працював у підвалі житлового будинку на розі двох вулиць не дуже людного району Олександрії. Люди за декілька років встигли звикнути до нього, у магазина склалося коло постійних покупців – мешканців навколишніх будинків, значну частину яких складали пенсіонери. Власне, і продукти працівники магазинчика завозили «під покупців», добре вивчивши їхні потреби, вподобання і фінансові можливості.
«А потім настав 2014 рік, і від самого його початку все пішло на спад, – говорить наш співрозмовник. – Головна причина, звісно, у тому, що різко впала купівельна спроможність наших покупців. Переважна більшість їх і раніше була не надто заможною, а з різким знеціненням гривні люди взагалі почали відмовлятися від найнеобхідніших продуктів, обмежуючи себе в усьому. Як наслідок – різко впав товарообіг, виторг.
Але навіть це далеко не єдина причина. Непо-сильним тягарем для нас стали тарифи на електроенергію, воду, які зросли у декілька разів, та орендна плата. Різке «падіння» гривні відносно світових валют потягло за собою стрімке підвищення закупівельних цін на продукти – навіть на ті, які виробляються в Україні. Результат: стало просто неможливо прорахувати власний ринок – якою буде оптова ціна не тільки через місяць, тиждень, а й через декілька днів; відповідно – невідомо, як спрогнозувати попит, під який слід закуповувати товар. Варто сказати, що маленькі магазини і раніше працювали з найменшою рентабельністю, що називається, майже «по нулях». І чим менший магазин, тим менший у нього прибуток. А у зв’язку з такою дорожнечею, нестабільністю ринку та знеціненням гривні, які призвели до стрімкого зубожіння людей, прибутковість нашого магазину стала взагалі «від’ємною», нам просто стало не вистачати оборотних коштів. Ну а про банківські кредити навіть говорити не доводиться: вони нам взагалі не під силу. От вам і всі причини».
А ось розмова з одним із продавців одягу, який працює на Центральному ринку: «Контейнер переповнений товаром, а реалізації практично немає. І чому тут дивуватися? Люди зараз на ринок приходять тільки щоб їжі купити, і то найнеобхіднішої. Ми дожилися до того, що одяг потрібний людям в останню чергу. Що робити – не знаю. Багато хто призупиняє торгівлю, бо працювати у літній період збитково. Не дивуйтеся: люди влітку роз’їжджаються по гостях і дачах, відпочивають, отож підприємці намагаються хоча б якось наверстати упущене потім. Не від хорошого життя ряд підприємців вважають за краще взагалі не виходити на ринок у вівторок і четвер, аби зекономити на електроенергії, зарплаті працівників та податкових зборах. Хіба це нормально? Адже ми розпочинали свою діяльність не для того, щоб відсиджуватися вдома, тримаючи на замках наші «точки», нам би взагалі працювати 7 днів на тиждень, аби звести кінці з кінцями! Тільки нічого мені не кажіть про кредити, навіть не заїкайтесь! Я знаю таких людей, котрі взяли у банку кредит, а тепер розрахуватися за нього не можуть, бо торгівля не йде…
Знаєте, що я вам скажу по секрету? Я, маючи три контейнери, займав би тільки один (або й взагалі його половину), а інші два здавав би в оренду. Свого часу намагався «розширятись», а виявилося, що це тільки собі у збиток. Але спробуй ще знайди орендаря, який би погодився взяти їх на більш-менш пристойних умовах… І взагалі: читаю місцеву пресу, дивлюся телебачення, кажуть, на деяких олександрійських підприємствах зар-плата сягає 4-6 тисяч гривень; я тут у себе стільки не заробляю, особливо влітку. От і думаю: чи взагалі закрити і продати свій «бізнес», з яким, як із валізою без ручки, одна морока, і піти десь на таку зарплату? Відробив місяць, отримав свої зароблені, і голова ні про що не болить…»
А що ж каже наука? У світовій економіці практично немає сфери, яка б обійшлася без продукції і послуг малого бізнесу, який, на відміну від великого підприємництва, швидше реагує на зміни і потреби ринку. У розвинених країнах малий і середній бізнес забезпечують половину внутрішнього валового продукту. Наприклад, у Європі в цілому на малих і середніх підприємствах працює 68% зайнятого населення, і вони виробляють 58% ВВП. А в Італії малий і середній бізнес взагалі забезпечують близько 95% доходу держави.
Ну а в Україні? За офіційними даними, навіть у відносно «благополучні» роки у загальному обсязі реалізованої продукції частка малих підприємств складала всього 12,5%, а фізичних осіб-підприємців – лише 5%. Хоча експерти внесок малого бізнесу в економіку України оцінюють ще скромніше – 5-6 відсотків…
Але експерти, крім інших, називають ще таку проблему, як криза ліквідності і криза неплатежів. Малий бізнес сьогодні існує за умов, коли він винен контрагентам, і контрагенти винні йому. З багатьма контрагентами доводиться працювати в борг, під розписки, бартер тощо. Реальних платежів дуже мало, гроші в системі не циркулюють. Враховуючи, що обіг грошей в економіці виконує ту ж саму роль, що й обіг крові в живому організмі (чим швидше обертається кров, тим здоровішим є організм), можна сказати, що вітчизняна економіка знекровлена і не здорова. На фоні цього всього анекдот, винесений у заголовок, стає цілком зрозумілим і логічно виправданим. От тільки біда: від таких «анекдотів» – якось зовсім не до сміху…

О.Осауленко

комментария 3

  • ириша пишет:

    Здорово! Лаконично и четко
    Актуально и правдиво. Скажите, разве такое положение сейчас нельзя назвать геноцидом. Разве это не преступление против народа? И никто не бастует… почему гражданин своей страны не может в этой же стране заработать себе на хлеб и коммуналку? А сколько людей вынуждены жить только благодаря лекарствам, на которые нет денег. Ну разве это не геноцид?

    Мне нравится! Thumb up 0

  • Аноним пишет:

    не в глаз , а в бровь ((

    Мне нравится! Thumb up 0

  • Леся пишет:

    не в глаз, а в бровь ((
    недавно смотрела фильм — Финансовый монстр — и вот подумала о том, что и в нашей стране пора бы уже чтото подобное устроить

    Мне нравится! Thumb up 0

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11