8.10
2019

Квіти для Квітки

Рубрика: Новости. Автор: Lena

В час, коли у садах ще зелена трава, та не чутно пташок і плодів небагато, лиш легенький серпанок кущі обвива, і приходить це світле і радісне свято – свято тих, хто Букварик читати навчав, у невпевнених пальчиках ручку тримати, хто теплом свого серця дітей зігрівав, хто був строгим, як батько, і добрим, як мати. Свято незабутніх, мудрих, дорогих наших вчителів.

Легенька, як вітерець, рухлива, весела і усміхнена Галя любила школу і вчителів і сама мріяла стати вчителькою. Закінчивши навчання у восьмирічці у Березівці, готувалася до іспитів у педучилищі. І в цей час раптово помирає її мама. Всі турботи про домашнє господарство, батька і трьох старших братів лягли на тендітні плечі дівчини. Але Галинка не відмовилася від своєї мрії. «Я буду вчителькою», – твердо вирішила вона і прийшла в педучилище. Вступні іспити вже закінчилися. Директор, Леся Василівна Жарій, сама екзаменувала дівчину. В ті післявоєнні роки вчителів не вистачало, а Галя Квітка мала глибокі знання і хороші оцінки. Тож 1947 року вона стала студенткою педучилища. По його закінченні працювала у Волинській області, вчителювала, керувала сільським драматичним гуртком – два роки.

Та доля в особі красеня Михайла Дмітрієва, гірника з Протопопівки, забрала і повернула її назад до Олександрії. Так Галина Хомівна Квітка (Дмітрієва) стала вчителькою молодших класів восьмирічної школи №9, де працювала до сімдесяти літ, здобула звання Відмінник народної освіти (1964 р.). Вчитель – це не професія, це спосіб життя. Галина Хомівна йшла до дітей як на свято. І вони любили її. Бувало, закінчаться уроки, а діти кажуть: «Давайте ще посидимо!». «Хто навчив нас все знать і уміть? Це ж любима і рідная наша, це ж учителька славна моя. Молодою здається вона нам, і усмішка не сходить з лиця. І нам ясно, від чого це в неї – бо професія в неї така. Ми її все життя не забудем, бо вона друга мати нам всім, бо вона нас ласкає і любить, і забуть ми не можем її», – цю листівку від Шури Сидорець, написану ще чорнилами і дерев’яною ручкою в листопаді 1967 року, показує мені Галина Хомівна. А ще різні дитячі вироби – мережані серветочки, саморобні листівки з аплікацією, виготовлені її учнями. Фотографії, листи від учнів, їхніх батьків. «Наша Квіточка», – говорили про неї і вчителі, і діти.

Коли в п’ятдесятих роках закрилася початкова школа на Вербовій Лозі, майже всі верболозівські діти 1949-1950 рр. н. навчалися в класі Галини Хомівни. Толя Жура, Катя Сергієнко, Вітя Ільвовський, Люба і Петя Петрови, Коля і Алік Попови, Коля Шияновський, Галя Тимошенко, Толя Паталаха, Коля Іва-щенко, Валік Кривохат, Надя Федоренко. Зго-дом у неї навчалися верболозівці – Андрій і Віталій Беруни, Люся Расторгуєва, брати Постільняки, Люда і Таня Курінні, Аліна Гаращенко, Коля Ти-мошенко. Учні Галини Хомівни ставали дорослими і приводили до неї вчитися вже своїх дітей, бо знали, що в цій невеликій теплій школі селища (сьогодні – мікрорайону) Перемоги їхніх дітей і любитимуть, і вчитимуть як рідних.

«Я жила школою, – говорить Галина Хомівна. – Давно на пенсії, а в школу запрошували на заміну, коли хто з учителів був відсутній. Ще у 2004 році працювала. Підміняла. Мої учні часто телефонують, вітають. Саша Попов, теж верболозівець, телефонує тепер з Далекого Сходу і говорить: «Це Ваш «непутьовий» Сашко».

Галина Хомівна пам’ятає не тільки всіх своїх учнів, а й життєві обставини – як дітям жилося, в чому вони мали потребу. Буває, зустрінемось в автобусі – питає про мого брата, про інших учнів, їхніх батьків. Зараз Галина Хомівна вже у поважному віці – 17 жовтня їй виповниться 90 років. Далі свого двору не ходить, але активна, читає, розгадує кросворди, по телефону з колегами-учителями спілкується. Ми розмовляли про школу і учнів майже дві години. Галина Хомівна розповідала так завзято і захоплено, так щиро і молодо, ніби тільки прийшла з уроку. А я наче в дитинстві побувала, бо теж навчалася у НСШ №9.

Колишніх вчителів не буває. І мова, і щирість та гостинність, привітність та небайдужість, молодість душі, навіть квартира Галини Хомівни свідчить про те, що перед нами – Вчителька. Вчителька, незалежно від віку та роду занять. Вона світить своїм учням через роки і відстані.

Неля Жура, Вербова Лоза

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень