5.11
2018

Уперше до улюбленої бібліотеки дитинства вона прийшла не по книжки, а з книжками – причому, зі своїми, власного авторства. Бібліотека для дітей ім. Ю.Гагаріна і всі, хто чекав на цю зустріч, радо вітали дитячу письменницю родом з Олександрії – Аліну Штефан. Журналістка, книжкова оглядачка, авторка кількох дитячих книжок у 1998 році закінчила Олександрійський колегіум (дівоче прізвище Аліни – Савкова), потім – Дніпропетровську медичну академію за спеціальністю лікувальна справа, цікавиться природничими науками і прагне зацікавити ними усіх інших. Заміжня, мама трьох дівчат – 14, 11 і 5 років, живе у Дніпрі.


Цьогоріч у трьох різних видавництвах вийшли з друку три книги Аліни Штефан – «Шафа під сливою», «Реальність Барґеста» і «Літо довжиною в ДНК». Усі – для дітей різного віку. Перша – для маленьких. «Шафа під сливою» – це фентезі-історія про дівчат, що мандрують у шафі, яка може переносити у те, про що ти подумаєш, знаходячись у ній. Враховуючи те, що у шафі повно старих журналів, дівчачі мандрівки виявилися різноманітними і цікавими – вони перевтілювалися у королівського пінгвіна, кита, якого викинуло на берег, таргана і хижу рослину мухоловку. Попутно вони, а разом із ними і читачі, дізналися багато цікавинок – що таке бобслей і фехтування, чим харчується мухоловка, як живуть їздові собаки. Анотація до книги говорить, що це – найкраща розвага для розумах, адже вона вчить мріяти і пізнавати світ, а ще – не боятися ніколи і нічого.

«Без біології та медицини моїх книжок не було б, – говорить Аліна і додає: що б ми не робили (в’язання, малювання) – це психотерапія з метою пізнати себе. Треба робити все так, щоби подобалося в першу чергу тобі. Я пишу казки, щоб відволіктися від щоденної заклопотаності».

– Ви працювали за спеціальністю?

– Працювала. Ще у школі я була призеркою Всеукраїнських олімпіад з біології, любила цей предмет завдяки вчительці Л.М.Чекрижевій. Тож до медичної академії вступила без іспитів. Оскільки вчилася на держзамовленні, по закінченні вузу за направленням працювала лікарем-терапевтом у медсанчастині при металургійному заводі у Дніпрі, потім – лікарем-консультантом у лабораторії «Інвітро».

– Начебто престижна робота і, певно, з хорошою зарплатою.

– Не дуже. Насправді лікарям живеться важко, їм потрібно набирати багато чергувань або шукати приватні клініки для підробітку… Тож у третьому декреті я почала працювати вдома – писала для сайтів тексти про медичний туризм, про стоматологію, онкологію – що замовляли. Три роки я працювала копірайтером. З одного боку, я вдома, з іншого – працюю і заробляю кошти, які не дуже відрізняються від тих, що отримувала би, працюючи терапевтом. З цього почалося моє письменництво. Дві медичні статті по три тисячі знаків, тобто шість тисяч знаків треба було написати щодня.

– Спробуй знайди час для творчості, коли у тебе троє дітей!

– Старші дівчата тоді вже ходили до школи, а з меншою я прилаштовувалася, ми всі стали більш дисциплінованими. Згодом я покинула копірайтерство, бо втомилася. Але паралельно з роботою я вже потроху писала художні тексти для дітей. Ми з доньками читали багато книжок – Астрід Ліндгрен, казки, твори сучасних дитячих письменників, як українських, так і зарубіжних, наприклад, Марії Парр. Потім я спробувала себе в ролі оглядачки дитячих книжок для сайтів «БараБука», «Букмоль», «Літакцент». На мої рецензії були відгуки, і це додавало ендорфінів, зіграло свою роль у тому, що я почала писати казки, які надсилала у журнали «Маленька Фея», «Думай, вигадуй, грай», їх друкували. Потім я почала надсилати твори у видавництва, і власне, Олена Рибка, головний редактор видавництва «Віват», сказала, що «Шафа під сливою» підходить, але треба зробити текст більш довгим. У липні минулого року видавництво купило у мене права на цю книгу, мені заплатили гонорар, і після цього книжка впродовж року редагувалася, ілюструвалася, версталася, і у травні 2018 року вийшла з друку.

– На той час інші книжки також були у стані напівготовності?

– Мені хотілося писати або фентезі, або книги, де можна було б використати мої знання з біології та медицини. «Реальність Барґеста» я написала ще у 2016 році. Це фентезі з елементами науковості – про світ генно-синтезованих істот. До речі, перед тим, як перейти до художніх текстів, я прослухала дводенний курс від «Літосвіти» на тему, як писати для дітей та підлітків, як зацікавити їх і зробити так, щоб їм подобалося. Треба писати мовою дітей. А я багато записую за своїми доньками, і мова дітей у діалогах для мене важлива. «Реальність Барґеста» надрукувало «Видавництво старого лева», а «Літо довжиною в ДНК» було написане на замовлення видавничого проекту «Лакібукс» (науково-популярна література для підлітків). Я запропонувала себе як автора, і мене обрали, тому що, мабуть, лікарів, які пишуть дитячі книжки, небагато. Ця книга вийшла у видавництві «Ранок». В інтернет-магазині книг Yakaboo мої книжки по тижню-два були хітом продажів.

– Насправді чимало людей пробують писати – хто вірші, хто прозу. Що потрібно для того, аби творами зацікавилися видавництва і взяли їх до друку?

– Потрібно багато писати для себе, щоб виписатися. Не наслідувати нікого, намагатися знаходити незаїжджені теми, незайняті ніші. Писати таке, що цікаво тобі. І не боятися надсилати свої тексти до видавництв, їх в Україні багато, і рух книговидавництва у нас пожвавлений, а українських авторів, на мій погляд, не вистачає. Не вистачає книг для підлітків, науково-популярних для молодших школярів, де про складні речі розповідається простими словами. Багато хто думає, що за друк своїх книг треба платити, але це не так. У мене видавництва купували права і платили гонорари. У мене був комплекс, що я пишу, а за освітою не філолог. Але самі філологи говорили мені: це дуже класно, коли спеціалісти з різних галузей пишуть про те, що добре знають і можуть викласти це художньо і цікаво.

– Ваші діти читають Ваші книжки?

– Так, і в одній з книжок –«Реальність Барґеста» – вони навіть виступають у якості головних героїв.

– Ви вже не збираєтеся повертатися до роботи за основною спеціальністю, чи це не виключено?

– Не виключено. Зараз дві мої книжки – «Мармуровий пес» і «Драконяча каша» – знаходяться у видавництві, ще на кілька книг підписані угоди, і вони мають колись вийти з друку. Сьогодні я пишу невеликі історії, бо на інше не маю часу – навчаю програмістів і тестувальників IT-компанії основам медицини і лабораторної діагностики.

– Говорять, сучасні діти взагалі не люблять читати. Як же писати так, щоб їх зацікавити?

– Зараз я більше зустрічаюся з дітьми – під час презентацій, і можу сказати, що вони багато читають і діляться книжками. У них просто стало більше можливостей отримати інформацію і цікаво провести час, ніж це було у нашому дитинстві. Багато залежить і від батьків – там, де батьки цікавляться читанням, де є книжки вдома, де батьки знаходять час, щоби почитати вголос – діти читають.

На зустрічі з письменницею бажаючі придбали її книги з автографом авторки, а сама Аліна Штефан показала гостям книжки, які створюють її діти. Книги Аліни Штефан є у бібліотеках міста. Крім того, їх можна придбати на сайтах видавництв і в інтернет-магазинах.

Олена Карпачова

Один комментарий

  • Последний Романтик пишет:

    Не читал, а уже «осуждаю»))
    Позволю себе не поверить, что сюжетная линия » Шафи під сливою» творчески не унаследована от Великого Джека Лондона.
    -Жаль что Алина не упомянула его, не поверю, что не читала…
    -ездовые собаки,
    -перевоплощения,
    -путешествие в другом теле(сущности),
    …само по себе врядли приходит…ибо оно уже единожды посетило сей мир, огласило его, а отголоски(відлуння, что есть эхо) будут теперь вечно возвращаться, отражаясь даже от далеких звезд…

    Мне нравится! Thumb up 0

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11
Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень