Июл
22

Протягом трьох останніх тижнів роботи сесії Верховної Ради країна з обуренням спостерігала за черговим політичним спектаклем у парламентських стінах з блокуванням трибуни, в’ялими спробами бійок і гучними гаслами та заявами від різних політсил аж до закликів «перезавантаження».

 


«Стримуючим фактором для депутатського свавілля є лише народне невдоволення, – вважає директор аналітичного центру «Політика» Микола Давидюк. – Як тільки ця купка клептоманів і казнокрадів бачить, що народ доходить до точки кипіння, вони кажуть собі: «Все, шоу вбік, працюємо!» і приймають яких-небудь два-три закони. Але тільки вони бачать, що населення розслабилося і перестає контролювати владу, знову займаються чим завгодно, тільки не тим, що треба і що болить людям. Тобто найголовніший фактор – це сприйняття їхніх дій населенням; між собою наші парламентарі ніколи не домовляться, тому що у кожного з них є своя кишеня і кожен з них думає тільки про неї. Та ще про власні «політичні бали», котрих, як вони вважають, треба набирати якомога більше, бо того й гляди, станеться перезавантаження влади».


Таким фактором стримання могла стати масштабна акція за ініціативи та за участю профспілок під гучним девізом «Європейським тарифам – європейські зарплати» (втім, про девіз поговоримо трохи згодом), яка сталася також у передостанній парламентський тиждень. З одного боку, люди начебто справді продемонстрували, що вони хочуть контролювати владу. А з іншого – в уяві постає цей міфічний «народний котел», який кипів-кипів, а потім над ним трохи підняли кришку, пар вийшов, тиск упав – усе, вибуху не буде, владі можна жити далі, як вона і жила…
Акція протесту начебто була доволі вражаючою за розмірами: багатотисячні делегації від профспілкових організацій з усієї України мітингували під стінами Верховної Ради з вимогою… Як на мене, доволі дивною вимогою. Ну, з «європейськими тарифами» все зрозуміло: ми їх отримали справді на повну котушку, до того ж у дечому навіть вищими, ніж у розвинених країнах Західної Європи. А от що таке «європейська зарплата»? Якщо мова йде про зарплату в «якихось» 200-300 євро, то це уявлення явно не «європейське» (хоча, звичайно, переважна більшість наших співвітчизників вважала б за щастя отримувати хоча б таку оплату праці у гривневому чи якому іншому еквіваленті). А справді європейська зарплата – це, як відомо, не менше 2 тис. євро, а то й усі три. То скажіть, невже хоча б хтось із учасників чи їхніх профспілкових лідерів всерйоз вірив у те, що вони покричать гасла під Верховною Радою годин з декілька і все, влада та уряд тут же задовольнять вимоги про зарплати розміром в отакенні довжелезні євро?! А то, мовляв, начувайтесь: у протилежному випадку ми оголосимо безстрокову акцію! Ой, як злякалась наша влада «безстрокової акції» профспілок…

Чому взагалі профспілки не вимагають дієвих кроків у розвитку економіки всіма можливими (а в наших гострокризових умовах хай навіть і неможливими) способами? Чому не створення робочих місць і не повернення у державу вкрадених мільярдів, чому не виведення з офшорних банків валюти назад у нашу економіку? І ще багато чого іншого і конкретнішого можна було б вимагати від влади. Може, тому, що так найпростіше – просто крикнути у порожнечу «дайте стільки-то», наперед знаючи, що ніхто нічого не дасть, а потім розійтись і роз’їхатися по домівках з почуттям виконаного обов’язку?
Взагалі хто-небудь пригадає, скільки вже було таких «всеукраїнських профспілкових протестних» акцій на нашій пам’яті, які погрожували «у разі невиконання вимог перерости у безстрокові акції громадянської непокори» і чи була хоча б раз від них хоча б якась користь? Та одних лише «тарифних» маніфестацій, організованих профспілками різного масштабу, можна пригадати за останні два роки не одну, і що з того? Як правило, все закінчується сіданням «за стіл переговорів» з певними представниками влади або уряду і «врученням пакету вимог» чинним голові ВР або прем’єр-міністру.
…Нинішню нашу економіко-політичну ситуацію нерідко порівнюють з буремними дев’яностими. Хтозна, наскільки це порівняння коректне з точки зору економіки, але що стосується політики, то у свідомості нардепа змінилося хіба що тільки таке: він розуміє, що зараз уже «не в тренді» з’являтися перед своїми виборцями у малиновому піджаку з годинником за 50-100 тисяч доларів на руці. Треба мати скромніший вигляд, велить кон’юнктура. І дорогі піджаки стали іншого кольору, але вони нікуди не зникли: народні обранці тепер лише до «сірої громади» виходять у светрах, недорогих костюмах, вишиванках або навіть у камуфляжі (що поробиш, такий депутатський етикет диктує сьогодення!). Та й годинники нікуди не ділися: просто вони разом з іншими коштовними брязкальцями вже не демонструються публіці, а зберігаються десь у надійних підвальних сейфах приватних вілл нардепів. Бо зараз у депутатському тренді заведено бути «бідними». От, власне, і всі досягнення «стримуючого фактору» та вся різниця між 90-ми і сьогоденням.
Так само і у взаємостосунках профспілок та уряду чітко вималювались усталені тенденції: перші роблять вигляд, що захищають людей праці, дуже ввічливо висуваючи при цьому завідомо неможливі для виконання вимоги владі; влада ж, у свою чергу, також робить вигляд, що дуже чемно та уважно їх вислуховує. Іншими словами, обидві сторони просто надули кожна свою райдужно-яскраву чергову мильну бульку. Нинішня акція про «європейські зарплати» не стала винятком: «соціальна напруга» спала відразу після «заколисуючих» переговорів представників влади з профспілковими лідерами. В результаті кришка над «киплячим казаном» піднята, пар спущено, можна жити далі. Всім спасибі, всі задоволені. До нових акцій, товариші профспілчани!
Р.S. Як стало відомо, з численних олександрійських профспілкових осередків лише одиниці брали участь у столичних мітингах і пікетах. Голови цих осередків посилалися на участь їхніх вищих (обласних) організацій у Всеукраїнській протестній акції.

О. Наріжний

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11