Май
30

«При певних відсотках прибутку капітал починає втрачати здоровий глузд…»
Карл Маркс
Вітчизняна банківська система не перестає дивувати нас своїми рішеннями, які дуже важко вписуються у таке поняття, як логіка. Однією з останніх новацій, прийнятих Верховною Радою України «з подачі» Національного банку, є такий собі законопроект, який дозволяє будь-яким нашим банківським установам не повертати своїм клієнтам вкладів до закінчення терміну їхнього депозиту.

Це означає, що раніше клієнт міг, хоч і з втратою всіх обіцяних договором відсотків, але все ж повернути «тіло» свого вкладу до закінчення строку договору, якщо у нього виникла потреба в грошах. Тепер — зась. Уявімо собі ситуацію: банк, який є по суті вашим боржником (у розумінні – позичальником) отримав від вас гроші з обіцянкою повернути їх за першою ж вашою вимогою, а не лише по закінченні терміну договору. А потім каже: «Ні, я передумав, бо так мені дозволила Верховна Рада». А до чого тут взагалі «третя сторона» – Верховна Рада? Хіба клієнт і банк якимось чином згадували про неї у договорі, який підписували обопільно? 
Втім, за великим рахунком, Верховна Рада (і НБУ з його неперевершеною головою В.Гонтарєвою) значно запізнились: отримати свої вклади у переважній більшості вітчизняних банків уже давно є дуже проблематичною справою, причому не лише до закінчення терміну строкового вкладу, а навіть і по його закінченні! Деякі банківські установи (і таких немало) без участі різних там верховних рад просто взяли і власними постановами взагалі наклали мораторій на повернення грошей своїм клієнтам. Правда, така заборона введена тимчасово, на півроку. Але проходить шість місяців – і вона продовжується ще на півроку… Ось для прикладу ще один випадок, змальований з натури. Закінчився у людини термін депозитного договору. Приходить клієнт до такої собі комерційної банківської установи, і там привітна старший менеджер ввічливо запитує: «Як ви збираєтесь діяти далі?» 
«Та я хотів би отримати весь свій вклад із нарахованими відсотками», – несміливо говорить відві-дувач. «На жаль, весь вклад отримати ніяк неможливо, – чемно, але твердо відповідає дівчина-клерк. – Єдине, що ми можемо вам обіцяти, – це повернути не більше п’яти відсотків вашого вкладу і лише за умови, що ви продовжите з нами свій депозитний договір ще на певний термін». Ну як вам такий поворот? До сказаного слід додати, що надалі банк пропонує своєму клієнту вже зовсім інші, ніж до цього, малі до непристойності відсотки депозиту. І що залишається клієнту? Він потрапив у кабалу: відмовитись – гроші все одно не повернуть («тимчасово» – див. вище), та ще й відсотків не нарахують, сума депозиту просто зависне у банку без змін не бозна-який термін. Залишається лише погоджуватися, при цьому фактично не розраховуючи ні на що. 
А тепер ще й новоприйнятий парламентарями вищезгаданий закон, який однозначно направлений проти вкладників, взагалі розв’яже руки вітчизняним банкам. То питається: де здоровий глузд? Невже хтось із фінансових законотворців і народних обранців всерйоз вважає, що 15-відсотковий податок на всі депозити, введений минулого року, та ось такі драконівські поправки до закону, як ця, підвищать довіру до банківської системи, і люди й надалі завзято нестимуть до неї свої кровні? Адже лише на довірі людей фінансова система тримається апріорі, бо інакше і бути не може. Але ця довіра протягом останніх року-півтора здається, дуже похитнулася, і люди після того все частіше віддають перевагу іншим, «найнадійнішим» банкам – скляним. Чи там наволочкам, матрацам, панчохам і т.д. – як у дрімучу старовину, коли гроші у горщиках закопували у землю. Але тільки не банківським установам, і немає значення яким: комерційним чи державним. 
Невже у цій системі справді так важко з простим розумінням того, що подібними заборонами і нововведеннями ні грошовий обіг у державі зокрема, ні економіку взагалі ще нікому не вдалося поліпшити, а зовсім навпаки – можна лише гарантовано остаточно її загубити? 
На американських доларах написано: «In God We trast», що приблизно означає: «Наша довіра – з Богом». На українській гривні про довіру чомусь нічого не сказано…
   О.Наріжний

, .

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11