Янв
14

10 січня у віці 69 років помер британський співак і композитор, рок-зірка світової величини Девід Роберт Джонс, відомий всім, як Девід Боуі (David Bowie). Нагадувати детально читачам хто він такий, навряд чи варто. Та й зробити це одним-двома чи трьома реченнями неможливо – різносторонній (а передусім – музичний) талант містера Боуі за 50 років творчості залишив такий глибокий слід і товстелезний пласт у масовій культурі, що розповідати про них можна годинами і днями. Надзвичайно успішний музикант і співак, композитор і кіноактор, Девід крім того добре володів хореографією і сценічним мистецтвом, знявся у багатьох художніх кінофільмах, телепередачах, музичних шоу, пробував свої сили (і теж не без успіху) у живопису і літературі.

Але найбільший внесок він вніс, безумовно, у той жанр, який заведено називати рок-музикою. Але знову ж таки, визначити якимось одним терміном музичний напрямок, у якому працював всі ці роки Боуі, неможливо. Як неможливо виділити гірший чи кращий з записаних ним 27-ми номерних альбомів – кожен з них цікавий та талановитий по-своєму і для свого часу. Також варто зауважити: весь музичний матеріал – далеко не простий і мабуть, доступний для повного розуміння не всім. «Заумна музика для рафінованих снобів» — так назвав колись давно один з критиків-недоброзичливців творчість Боуі. А вся справа у тому, що цьому композиторському таланту просто було тісно в одних рамках і тому він перебував у постійному пошуку, перескакуючи з однієї стильової хвилі на іншу, стаючи нерідко при цьому основоположником чергового «нового напрямку». Але що важливо – свій особливий, інтелектуальний музичний почерк Боуі зберігав завжди і тому його ні з ким не переплутаєш.

Моє знайомство з музикою Боуі розпочалося з альбому «Station To Station». Ця фірмова платівка з британським лейблом компанії RCA потрапила мені до рук наприкінці 70-х років і коштувала 50 радянських карбованців (для порівняння: «тверда» ціна будь-якої платівки виробництва радянської фірми «Мелодія» у ті роки становила 2 крб.15 коп.). Але я, темний, тоді не «зацінив» гідним чином це творіння, а тому був розчарований покупкою – навіть не став переписувати диск собі на магнітофон. «Якась дивна і незрозуміла суміш складного музону», — подумав я. Яким же було моє здивування, коли інші, більш «продвинуті» знавці буквально «з льоту» вихопили у мене цю платівку, без вагань віддавши за неї 60 крб…

Артист експериментував не лише з музичними стилями: напевне, такими ж несподіваними, а часто визивними та навіть епатажними були іноді його сценічні образи – від личин «інопланетних прибульців» до вбрань з явним натяком на жіночі з відповідними зачісками та гримом, а також ще багато інших витівок. Що поробиш, «закони жанру» — пануючого у середині 70-х глем-року – вимагали свого… Але що найважливіше – якість музичного матеріалу Боуі-композитора завжди була на висоті незалежно від віянь моди.

Між іншим, він двічі відвідував СРСР – у 1973 та 1976 р.р. – як турист (це у роки тодішньої «холодної війни»!). До того ж першого разу проїхав майже через весь Союз залізницею – від м.Находка (Далекий Схід) до Москви. Молодий, але вже казково багатий артист не полінувався труситись 18 діб у звичайному пасажирському вагоні, з величезною цікавістю споглядаючи все навкруги з вікна. Потім у Москві дивився святковий парад на Красній площі…

Творчістю він займався буквально до останньої хвилини життя: показово, що останній музичний альбом «Blackstar», написаний і записаний Боуі вже під час його хвороби на рак, вийшов у світ всього за два дні до його смерті, а саме 8 січня 2016 року. Музична критика назвала диск «найцікавішим і найінтригуючим» з-поміж багатьох інших робіт артиста.

Олександр Наріжний

комментария 4

  • Елена пишет:

    Я не большой поклонник, но жаль — с ним ушла целая эпоха… В моей коллекции навсегда останутся несколько его вещей: конечно же Let’s Dance, The man who sold the world, China Girl, Starman, Ashes To Ashes, Under Pressure, Labirynth Saundrack, Hallo Spaceboy и другие. А еще — Thursdays child, мне нравится как сама композиция, так и видео на этот хит. Бледный герцог оставил по себе добрую память и богатое наследие. Радует, что сын Дэвида Боуи — Дункан Джонс — не менее талантлив: он режиссер «Исходного кода» и Луна 2112″.

    Мне нравится! Thumb up 0

    • Аноним пишет:

      Обратите внимание! Чего только стоят мрачные и подозрительные лица советских людей на Красной площади, бросающие «косяки» на странного (с их точки зрения) «гостя Москвы»!

      Мне нравится! Thumb up 0

  • Аноним пишет:

    Возможно, поэтому Дзвид во второй свой приезд в СССР в 1976 г. (на цветном фото) оделся уже куда как «поприличнее», почти как советский гражданин.Чтобы не ловить на себе дикие взгляды…Кстати, уважаемая Елена, у Вас толково подобранный сборник как ранних, так и поздних его работ.

    Мне нравится! Thumb up 0

    • Елена пишет:

      Спасибо, не ожидала))) Просто написала то, что нравится лично мне, потому что, на мой взгляд, у Бледного Герцога сложноватая музыка. Но есть вещи, западающие в душу.

      Мне нравится! Thumb up 0

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11