9.03
2018

    З 1 квітня цього року кожен із нас має звернутися до поліклініки і підписати декларацію про вибір лікаря з надання первинної медичної допомоги. Проте документ як такий досі не затверджений, є лише його проект. І оскільки самі медики на місцях мають більше питань, аніж відповідей від профільного міністерства, то нам усім слід запастися терпінням, розумінням і толерантністю, адже МОЗ і лікарів, і пацієнтів даною реформою ставить в умови, в яких і ті, й інші мають налаштуватися на нову форму діалогу і взаємовідносин.


   «На даному етапі зміни, які передбачає медична реформа, стосуються більше медичного персоналу, аніж розповсюджуються на пацієнта, – розповідає Олександр Гірник, головний лікар Центру первинної медико-санітарної допомоги Олександрійського району. – З 1 квітня кожен громадянин має прийти до лікувального закладу із документом, що посвідчує особу (паспортом, id-посвідченням чи свідоцтвом), і через реєстратуру звернутися до лікаря, з яким підпише декларацію. Поки що це все. Декларація передбачатиме фіксування загальних даних про пацієнта та лікаря, як-то: паспортні дані, адреса проживання пацієнта, контактний телефон та електронна пошта лікаря і пацієнта, а також пункт про згоду на обробку персональних даних. Ця інформація вноситиметься до єдиної електронної системи».

   Проект декларації, який оприлюднило Міністерство охорони здоров’я, поки що схожий на звичайну анкету «пацієнт-лікар» і не несе в собі жодного смислового навантаження – жодного слова про права чи обов’язки, відповідальність сторін та ін. Вочевидь, саме тому документ було перейменовано з договору на декларацію.

    І вже на цьому початковому етапі керівники центрів первинної медичної допомоги (колишніх поліклінік) мають вирішувати непрості для себе питання. «Поки що не зрозуміло, звідки у лікаря має з’явитися цей додатковий час на заповнення декларацій. Я сам спробував заповнити обов’язкові поля документа і витратив на це майже чотири хвилини, – зазначає Сергій Дьячук, головний лікар Центру первинної медико-санітарної допомоги м.Олександрії. – Якщо взяти до уваги рекомендації міністерства по навантаженості лікаря – а це дві тисячі пацієнтів, то, зробивши елементарні розрахунки, маємо наступне: лікар витратить лише на заповнення декларацій 133 робочі години, а це майже місяць роботи за нормами КзоТу. Звідки взяти цей місяць, якщо лікар кожного дня має лікувати пацієнтів, які чергами стоять до кабінетів? Та й 4 хвилини на практиці – це утопія. Адже у пацієнта будуть запитання, тобто потрібно набагато більше часу».

     Але і на цьому питання не закінчуються. «Згідно з документами, всі лікарі первинної ланки мають бути забезпечені комп’ютерами і, відповідно, доступом до мережі інтернет. Проте додаткової статті фінансування для цього держава не передбачає, – зазначає С. Дьячук. – Наразі, за нашими підрахунками, на забезпечення цим нашій установі необхідно близько трьох з половиною мільйонів гривень. Це звичайна математика: ми маємо 65 лікарів. Ноутбук з достатнім програмним забезпеченням коштує близько 20 тисяч гривень, плюс забезпечення інтернетом семи амбулаторій, побудова мережі і так далі. Днями разом із профільними заступниками мера ми обговорювали це питання, і наразі місцевий бюджет може виділити суму в 200 тисяч гривень. У МОЗ, у свою чергу, вважають, що подібні питання ми повинні вирішити самі, на місцевому рівні. Але звідки міській владі взяти такі кошти? Взагалі незрозуміло. Реформу придумали на рівні держави, а коштів не виділили, усе переклали на місцеві органи влади. Реформували міліцію – мільярди виділяли. А медицину можна без додаткових коштів реформувати? Нелогічно».

    Ключовим аспектом даної реформи є зміна системи фінансування медицини як такої. Замість системи охорони здоров’ я, що дісталася нам у спадщину від СРСР і неабияк деградувала в сучасних умовах «безкоштовної» охорони здоров’я та нормативного хронічного недофінансування, прийдуть нові правила, згідно з якими «гроші ходять за пацієнтом». Тобто фінансування медустанов переводять на договірну основу. Іншими словами, медустанови будуть отримувати гроші не просто за те, що вони є, а за конкретні послуги, надані конкретним пацієнтам.

    «На дорослого українця держава виділятиме 370 грн на рік, на дітей раннього віку та людей, старших 65 років, – 740 грн на рік, – роз’яснив О.Гірник. – Ця сума надходитиме через казначейство і буде спрямована на медичну допомогу первинного рівня, а саме: профілактичні огляди, спостереження за дітьми та людьми похилого віку, елементарні обстеження – кардіограму, загальні аналізи, виписки рецептів. Координувати та фінансувати все це буде Національна служба здоров’я».
Далі лікар направить хворого до фахівця наступного рівня для більш глибокого лікування. Його послуги доведеться оплачувати вже окремо – за кожну процедуру за встановленим чиновниками від медицини прейскурантом.

   Однак, як зазначають у міністерстві, не всі ці гроші пацієнти повин-ні будуть платити зі своєї кишені. Реформа передбачає, що послуги первинної медико-санітарної допомоги за пацієнта буде оплачувати держава. Спеціалізовані послуги також можуть оплачуватися коштом держави, але тільки частина їх – в рамках якогось поки що неіснуючого списку. Для інших послуг буде передбачена співоплата: частину платить держава, частину – пацієнт. Проте, будуть і такі медичні процедури, які громадянам доведеться повністю оплачувати самостійно: до них будуть належати, наприклад, дорогі операції і т.п.

   На перший погляд все не так уже й погано – в усякому разі не набагато гірше від того, що є зараз. Навіть при сучасній «безкоштовній» медицині хворий навряд чи може реально розраховувати, наприклад, на безкоштовне видалення апендикса. Тепер неофіційну оплату замінять офіційною, а якщо пощастить, частину грошей заплатить держава. Чим погано?

   Однак, як це часто буває, родзинка криється в деталях. На даний момент у реформі прописані лише базові принципи, позбавлені будь-якої конкретики. Наприклад, не визначені списки послуг, які повністю або частково оплачуватиме держава, не опублікований «прейскурант» медичних послуг і багато іншого. У цій ситуації впровадження медреформи загрожує різними ризиками, про існування яких, на жаль, ми дізнаємося лише постфактум.

    «Коли реформування медичної галузі починалося у 2010 році, ми мали чіткі відповіді на всі питання, – підсумовує С.Дьячук, – мали затверждені нормативні документи, а у разі виникнення проблем – реакцію з боку міністерства. В нинішніх умовах ми маємо низку питань, хочемо конкретики, бо будь-які наші дії – то відповідальність, проте на регіональних зустрічах із представниками МОЗу нам дали зрозуміти, що ми маємо виконувати лише вказівки. У конструктивному діалозі, аби дослухатися до нас – людей з кількадесятирічним стажем практики, ніхто не зацікавлений. Наведу приклад для розуміння ситуації: у 90-их однією з постанов уряду був прийнятий перелік медичних послуг, які лікувальна установа могла надавати платно для пацієнта, і чимало керівників медзакладів почали за нею працювати. А вже за рік Конституційний Суд визнав постанову незаконною – такою, що суперечить Конституції. І ті лікарі, що стали керуватися нею у своїй роботі, понесли відповдальність, фактично нічого не порушивши. Так-от зараз виникає питання: чим ми будемо керуватися у своїй роботі? Конституцією чи новоприйнятим законом, який їй повністю суперечить? І яку відповідальність ми понесемо завтра?»

   …У медиків чимало питань, які потребують роз’яснень, уточнень і навіть виправлень, проте все ще може змінитися. Ми говоримо про них тому, що багато аспектів реформи поки не прописані і не врегульовані, що дає широкі можливості для похмурих гіпотез і песимістичних припущень.

    Не виключено, що в результаті всі підзаконні акти та інші документи, пов’язані з реформою, будуть виписані настільки майстерно, грамотно, виважено і продумано, що всіх або майже всіх загроз вдасться уникнути. Втім, якщо це дійсно станеться, то ми будемо мати справу з унікальним випадком в історії сучасної України. А поки що все частіше спрацьовує один із законів Паретта: «Якщо щось може зламатися, воно обов’язково зламається». Тому терпіння і виваженість нам усім не завадить.

   Але ключове в іншому. Мова ж іде про охорону здоров’я, тобто про питання життя мільйонів людей по всій країні. То чи доречно залишати відкритими настільки істотні питання при реформуванні такої важливої сфери, перекладаючи все на лікарів із зарплатнею санітарок, які нічого конкретного про реформу і зміни не можуть сказати пацієнтам, бо досі самі багато чого не знають? Питання риторичне.

Ірина Кошкіна

Один комментарий

  • Аноним пишет:

    Цигани теж, перед тим як обікрасти — туманУ напускають))

    Мне нравится! Thumb up 0

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11