17.03
2018

Байки від Насипайка

Рубрика: Новости. Автор: Lena

Забутий жанр

Коротше кажучи, щоб не почати лайку,
Таку вам розкажу я байку.
Далеко десь у лісі між дубами
Жили зайці, вовки, олені, лами,
Бобри, птахи, гадюки і куниці,
Ведмеді, риби, жаби і лисиці,
Жуки і різні там комахи,
Ракушки, раки, черепахи,
Стада овець, коней, волів,
І всіх тварин незлічено голів.
Але одного дня сказала стара ворона:
«Я посланниця ООНа!
В оцьому лісі всі не так живуть –
Не так цвірінькають, не так ревуть.
Навіщо вам шукати жолуді і трави?
Серед трави достатньо і отрави.
Ось краще б їли їжу із пластмаса –
Вона дешевша, і від неї маса.
І заєць вовкові не має що сказати.
Шановні, вам потрібні депутати!»

 

   Це початок байки «Звірі та мандат» з трилогії «Звірі та майдан», написаної автором під псевдонімом Орест Чесальський ще у 2012 році. Неважко здогадатися, що далі між героями оповідання почалася справжня війна за депутатський мандат, передвиборна кампанія, де кожен пропонував своє бачення майбутнього, а звірі зовсім розгубилися у намаганнях визначитися з вибором:

Ось так. Вже місяць втретє народився,
А лісовий народ іще не одуплився.
І лось вже скинув по сезону роги,
А все потрібної нема дороги.
І лиш одна сова з дупла та й споглядала,
Що демократія усім звірам давала.
Гугукнула і полювать на мишок полетіла.
Бо як сова жила – по-іншому не вміла.

     Потім, у 2016 році, Орест Чесальський написав продовження – «Звірі та війна, або Перша звірова» – про те, до чого призвела демократія у лісі (нічого хорошого, як ви здогадалися). І зрештою, завершальною частиною трилогії стала байка «Сова та кріт» – про те, що кожен має займатися своєю справою.

   Автор цих творчих доробків – 36-річний олександрієць Олександр Насипайко. Електрик за фахом, коли йому було вже за 30, вирішив отримати другу освіту і вступив на режисерський відділ Олександрійського коледжу культури. Бо з дитинства був творчою особистістю, писав вірші й пісні. По закінченні навчання працював художнім керівником клубу в одному з сіл Новоукраїнського району, намагався організувати вокальний колектив і студію звукозапису. Зараз створив і очолює власне підприємство, що надає послуги з електрики. Тому що якою б цікавою не була робота у сфері культури, хоч як би душа не тяглася до творчості, але, на жаль, працюючи тут, родину не прогодувати. Але Олександр – невиправний оптиміст і мріє в подальшому створити в Олександрії кіностудію, знімати фільми. Вести бізнес йому допомагає дружина Любов, яка до того 12 років працювала фельдшером швидкої допомоги і в усьому завжди підтримує Олександра. Разом вони виховують сина – 11-річного Сашка, разом їздили на заробітки до Кіпру (і називають цей період засланням), але за сімейними обставинами повернулися в Олександрію. Любов і принесла до редакції чоловікові байки.

  Байки Олександр почав писати випадково, у період чергової передвиборної кампанії. Якось після спілкування у штабі партії «УДАР» їхав додому і у голові почали складатися віршовані рядки. Приїхав, записав – і за годину байка була вже готова. Так само – після інсайту – пізніше були написані друга і третя частини. Псевдонім Орест Чесальський вигадав сам – на польський манер. Олександр має здібність до вивчення мов, його настільними книгами є словники з англійської, грецької, івриту, колись самотужки вчив латинь. А ще йому подобається читати науково-популярну літературу про світобудову, різні релігії, мовознавство.

   Байку «Звірі та майдан» він читав зі сцени у коледжі культури, у Новоукраїнці, де студенти виступали зі звітним концертом. Глядачі скрізь слухали активно, то завмираючи, то сміючись. Людям подобається, скучили за таким жанром. Та ще й зміст яскраво відображає сучасні реалії і співпадає з думкою багатьох. Коли читав першу частину викладачу коледжу культури Любові Шульзі, вона сказала, що байка повинна традиційно завершуватися висновком – мораллю. Але Олександр на це відповів: «Хтозна, чим все завершиться у житті». І, як показав час, був правий – передбачити, чим завершиться те, що відбувається у країні, не зможе жоден оракул, екстрасенс чи ясновидець. Нехай кожен зробить власні висновки. А сам автор визначає логічний висновок: кожен повинен займатися своєю справою. І робити це якомога ліпше. Бо у нас всі все знають, всіх повчають, але коли доходить до справи – виявляється, що це робітник, м’яко кажучи, зі спущеними рукавами.

    «Хочеться, щоб люди подивилися на себе з іншого боку, вийшли з кола споживання, сприймали життя з гумором і прагнули змінитися на краще насамперед самі. А потім уже прийдуть позитивні зміни навкруги», – вважає Насипайко, у творчому арсеналі якого, крім байок, є вірші й пісні, в тому числі жартівливі. Є плани записати музичний альбом і навіть реп-оперу.

    А цьогоріч стопами батька пішов Олександр Насипайко-молодший, учень гімназії ім. Т. Шевченка. Коли батьків не було вдома, хлопчик почав писати казку на тему стосунків у колективі. Тато відредагував, мама допомогла малювати ілюстрації, твір оформили у книжечку. Сашко читав свою повчальну казку «Зачарована книга» (про те, до чого призводить брехня та клептоманія) у класі, усім сподобалося. До речі, у головних діючих особах легко впізнаються реальні люди. Насипайко-молодший дуже допитливий, читає енциклопедії, колекціонує фігурки динозаврів, про яких багато знає. Вільно почувається на сцені, де неодноразово виступав разом із татом. Тож, можливо, в українського байкаря Павла Глібова вже з’явилися послідовники і в Олександрії.

Олена Карпачова

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11
Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень